Діамантовий шрам - Мирослава Білич

- Мамо, підіймайтесь!

Вона опустила очі і покірно пішла до під’їзду. Я не розсердилась, навпаки – зрозуміла її як матір, бо власна дитина дорожча і завжди має рацію, незважаючи ні на що. Та й невідомо, що наговорив їй про мене Сергій, коли викликав до нас серед ночі. Не розповів же він про власну зраду.

- Дівчино, ми їдемо чи ні?

Таксист висунувся з автомобіля і нервово чекав на мою відповідь. Я встала з лавки, взяла валізу і потягнула її до багажника. Низенький чоловік у роках завзято допоміг її примостити, його настрій встиг стати піднесеним. Підняла очі до вікон нашої квартири і сіла всередину автомобіля.

- Куди Вам, молода пані?

- У лікарню.