Арос.Призначена вогняному дракону - Аніта Мілаєва

глава 19.1

 

Лія

 

Виконавши задумане, дівчина раділа. Як же вправно їй вдалося його обдурити. Невже він думав, що ось так, хитрістю зможе її провести. Вона злодійка з досвідом. Вибиратися з неприємних ситуацій - її улюблене заняття.

Треба ж, як він розлютився. Може, вона і злякалася б, але була впевнена, що той не заподіє їй шкоди. А може це інтуїція або самовпевненість так нашіптувала.

Чоловік різко відсторонився, чомусь відразу стало прохолодно і незатишно.

Рейгалем встав на ноги і, смикнувши дівчину за руку, змусив тим самим піднятися з землі.

"Що це було!? - запитав Деміон »

«Не розумію про що ти», - дівчина почервоніла.

"Він тобі подобається?"

«Деміон, що за питання? Як людина, яка хоче обманом дізнатися мою таємницю може подобатися? »- обурилася Лія, намагаючись угамувати тремтіння в колінах.

«Угу», - хмикнув Деміон.

Тим часом Рейгалем приклав кулак до губ і видав дивний звук, схожий на приглушений свист.

І, перш ніж Лія запитала у Деміона, що він робить, в небі з'явився білосніжний алікорн. Кінь, зробивши коло в повітрі, приземлився недалеко від людей.

Потрушуючи своєю шикарною гривою, він підійшов до господаря. В знак вітання, простягаючи до нього свою морду і тихо фиркаючи.

Який красунчик! Зовні він був більший за наших земних коней. І наявність рога з крилами все ж відрізняло його від звичайних коней, з якими його можна було сплутати по статурі.

Несподівано чоловік підхопив Лію за талію і разом з нею опинився на коні. Як це у нього вийшло? Причому так спритно, немов вона була легкою хмаринкою.

Чоловік ударив п'ятами по крупу коня. Права рука, як і раніше, тримала Лію за талію, а лівою вхопився за гриву алікорна.

Кінь піднявся в небо, з легкістю несучи на собі двох вершників. Стрімкий зліт і несподівано швидке пересування, налякало Лію. Ні, висоти вона не боялася, їй страшно було знаходитися на міфічному коні, який пересувався по небу дуже швидко і жваво, здавалося, один невірний рух, і вони впадуть униз. Лії не доводилося мати справу з кіньми на землі, а тут він ще й літає.

Чомусь в момент небезпеки вхопитися за руку чоловіка здавалося найправильнішим рішенням. Вона так сильно стискала руки, що кісточки пальців побіліли. Тільки, коли спиною сперлася на його груди, трохи розслабилася, бо відчула опору позаду себе.

У ті хвилини його тіло було надійним і ... рідним. Цікаве поєднання, але саме це відчувала дівчина.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно