Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Любовні романи » Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

Читаємо онлайн Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко
Глава 18.

Денис привіз Каріну в один з невеликих затишних ресторанчиків. Вони сіли за невеликий столик біля вікна та відкрили меню. Вперше за весь день Каріна відчула, що голодна. Вранці вона майже нічого не їла, готуючись зробити те, що збиралася. У Дениса теж пробудився апетит. Йому було дуже приємно знову бачити Каріну спокійною та усміхненою. Вони зробили замовлення та стали чекати.

— Дуже затишне місце, — посміхнулася Каріна, озираючись навколо. — Ти часто тут буваєш?

— Іноді ми з Вікою тут обідаємо, коли багато справ і потрібно обговорити щось важливе.

— Денисе, можна я запитаю у тебе дещо?

— Звісно!

— Якщо це надто особисте, то можеш не відповідати... Скажи, які у тебе стосунки з Вікторією Анатоліївною?

— Хм… — Денис уважно подивився їй в очі та посміхнувся. — Ти ревнуєш?

— Хто? Я?! — Каріна миттєво почервоніла. — Даремно я запитала! Це твоя особиста справа... Можеш не відповідати.

— Ми з Вікою знайомі близько двох років. Я найняв її на посаду фінансового директора тому, що у неї був досвід подібної роботи та вона відмінно знає свою справу. Ми часто спілкувалися по роботі, а незабаром наші відносини стали більш дружніми. Такими вони залишаються і на даний момент, — відповів Денис, посміхаючись. — Чому ти питаєш?

— Я бачу, як вона дивиться на тебе... Та й не тільки я це бачу. Ти дуже подобаєшся їй. І особисто мені завжди було цікаво, чому ти не відповідаєш їй взаємністю?

— Віка хороша дівчина. Але я не люблю її так, як чоловік може любити жінку. Я ціную її як співробітницю та як приємну співрозмовницю, але далі дружніх стосунків піти не можу. Як кажуть, серцю не накажеш...

— Але вона сподівається на твою взаємність. Жінці дуже боляче бачити байдужість з боку чоловіка, якого вона кохає.

— Я знаю, — Денис перестав посміхатися та зітхнув. — Я кілька разів говорив їй про своє ставлення до неї. Я пояснював їй, що не можу її полюбити. Але вона не хоче мене слухати.

— Це означає, що вона дуже сильно кохає тебе.

— А я її ні. І вона про це знає.

Каріна замовкла та замислилась. Офіціант приніс їм замовлення та вони з апетитом взялися за їжу. Денис першим порушив мовчанку.

— Якщо тобі цікаво... Коли Віка прийшла в «Цитрус», я ставився до неї дуже офіційно. Згодом я помітив, що вона почала зі мною фліртувати. Мені було ніяково говорити їй, що я не заохочую службових романів, тому я просто тримав дистанцію. Ще через півроку ми вийшли на «ти», вона почала запрошувати мене пообідати, просити, щоб я підвіз її додому з корпоративу. Я кілька разів прямо казав їй, що ставлюся до неї тільки як до друга. І мені здавалося, що вона мене розуміла. Каріно, якщо ти думаєш, що я люблю задурювати дівчатам голови, то це зовсім не так, — він посміхнувся.

— Я так і не думала, — відповіла дівчина. — Просто мені шкода її... Це жахливо, коли бачиш байдужість з боку коханого чоловіка.

— Мені теж не приносить задоволення такий стан речей. Але звільнити її на цій підставі я не можу — це нерозумно. До того ж, вона відмінний фахівець.

— Знаєш, а ваша з Вікою історія дуже нагадує мені нашу історію. Спочатку ти теж ставився до мене дуже офіційно.

— Ні, з тобою все по-іншому, — серйозно сказав Денис. — Одне наше з тобою знайомство чого варте! Я дійсно ставився до тебе офіційно, як і слід було нормальному директору. Але до тебе у мене одразу ж виникла... особлива симпатія, тому ми з тобою іноді розмовляли на неробочі теми. Крім того, я не пам'ятаю, щоб Віка ламала каблуки на туфлях, а я її носив на руках.

— А якби таке сталося з Вікою? Тоді ти б поводився з нею так само, як зі мною?

— Звісно, я допоміг би їй дістатися додому. Але..., — Денис сперся на стіл і подивився Каріні в очі. — Я не знаю, як це висловити словами... Згадуючи всі наші з тобою спільні епізоди я просто не можу уявити на твоєму місці когось іншого. Якби Віка або будь-яка інша дівчина зламала каблук і не могла стояти, я б звичайно доніс її до машини на руках, але я б не відчув від цього таке ж задоволення, як із тобою. Якби на зустріч в «Дорстон» я взяв із собою Віку та Андрій напав на неї, а вона б нічого мені не сказала (хоча ось це взагалі звучить нереально), то я б звичайно теж змусив мерзотника вибачитися перед нею та розірвав би контракт. Але при цьому у мене не було б жодного бажання везти Віку за місто та обніматися з нею на березі річки якомога далі від усіх. Розумієш про що я?

— А зі мною у тебе виникає таке бажання? — Каріна відчувала, як палають її щоки, але продовжувала дивитися йому в очі.

— Так... Тому я і кажу, що з тобою все зовсім інакше. До тебе я відчуваю щось особливе... Таке, чого не відчував ні з однією іншою дівчиною. І мені здається, що ти теж щось до мене відчуваєш...

— Тобі не здається...

Каріна вимовила останню фразу майже пошепки, але Денис почув її та знову посміхнувся. Вони сиділи за столом і мовчали, не зводячи очей один з одного. Дівчина відчувала себе абсолютно щасливою, а Денис відчув величезну радість від того, що вони нарешті прямо поговорили про свої почуття.

— І що нам з цим робити? — запитала Каріна.

— Я не знаю, — Денис зробив паузу, продовжуючи дивитися дівчині в очі. — Нехай все буде так, як повинно бути. Але я більше не хочу приховувати від тебе свої почуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: