Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Цей аргумент мені крити нема чим. Ну не скажеш же йому, що я боялася проґавити свій єдиний шанс втекти від нього. Хоча, здається, тут й казати не треба. Сам усе зрозумів.

− Ти могла задихнутися, поранитися, заблукати, потрапити в руки комусь із гостей острова, або тому ж Хасмієру, могла загинути врешті-решт, − жорстко перераховує Арід можливі лиха на мою голову.

І хоч мене неймовірно дратує цей менторський тон, викликаючи бажання огризатись, виправдовуватись і пояснювати, що в мене все було продумано, але доводиться мовчати, зчепивши зуби. Бо насправді продумано було далеко не все. У цій суперечці мені не перемогти, так нема чого її й починати.

– Тому так, Васю. Я був дуже злий, коли побачив, що ти втекла, − вагомо продовжує куард, пронизуючи мене потемнілими очима. − І мені в той момент дуже кортіло покарати одне свавільне, норовливе дівчисько, як тільки воно мені попадеться. Щоб більше не сміла наражати себе на небезпеку.

− Тоді чому ж стежили за мною, коли знайшли? Адже могли з'явитися набагато раніше? − закипаючи від обурення, цікавлюся я. Вина виною, але бути покараною, як шкодлива дитина, на таке я згоди не давала. Яке він має право?!

− Міг, − киває куард. − Але мені стало цікаво, що ж ти робитимеш далі. Тож я вирішив поспостерігати за тобою з відстані. І маю зізнатися, ти знову змогла мене добряче здивувати, досить швидко зорієнтувавшись спершу на місцевості, а потім у місті, й купивши квиток у Занагар, − закінчує своє повчання Арід. Ну, принаймні, я сподіваюся, що закінчує. − Виявилося, що у твоїй особі мені трапився неймовірно талановитий юний стратег, який вміє миттєво орієнтуватися в ситуації, розбудовуючи свої плани й знаходити нестандартні рішення. Я щиро вражений.