Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Декілька миттєвостей я намагалася усвідомити те, що почула. Ленсі зробила рух, і я поспішила поставити останнє запитання:

– А від чого померли його батьки?

– Не знаю. Я їх не застала, а сам дх'ер не надто балакучий.

– Я помітила, – пирхнула я.

Служниця знову повернулася до столу, взялася за ніж. Я кілька хвилин роздумувала, чи запитати ще щось.

Втім, з Ленсі поговорити завжди встигну. А ось чоловік може незабаром повернутися, і повітря мені знову не бачити. У нього немає жодного балкону! А вікна відчиняти не вмію, вони зачинені якимись захисними чарами, або вже не знаю чим.

– Піду відпочину, – пробурмотіла я.

– Правильно, підготуйся зустріти чоловіка, – усміхнулася служниця. – І порадуй його. Жодного разу не бачила в нього дівчини.

А Сгер казав...

Ні, мені не хотілося сліпо вірити словам Сґера. Але й відсутності досвіду в Еллінге не повірю. Як він мене спокушав!

Досі приємні хвилі бігли по плечах та грудях від спогаду. І чому він не звичайна людина? Можливо, я б могла його... якщо не полюбити, то прийняти.

Ленсі за мною не стежила, я піднялася в зимовий сад і далі, до одних з тих витончених сходів, які вели ще вище.