Будеш моєю, Роксолано - Ксана Рейлі

В кімнаті повисла нагнітаюча тиша. Дженк ходив туди-сюди, щось обдумуючи. Я сиділа на ліжку і нервово перебирала пальцями. Чому він так довго мовчить...що він хоче сказати...про що думає... Невже це справді кінець і зараз він скаже, що нічого між нами бути не може, що це справді моя вигадка і доведеться збирати свої речі та втікати від того, хто зачепив моє серце. Нарешті Дженк зупинився й уважно подивився мені в очі. Цей погляд не віщував нічого хорошого, тому холод пройшовся по моїй спині і я вже зі всіх сил намагалась стримувати сльози.

— Лано, — чоловік підійшов до мене і взявши мої долоні, присів навпроти, — відверто кажучи, я не очікував від тебе таких слів. Тобто...я бачив, з часом твоє відношення до мене змінилося, але був впевнений, що ти просто так добре вжилась у свою «роль» і таким чином лише дражниш мене. А до тебе я почав відчувати щось дивне вже давно. Від того моменту, коли ти тоді поцілувала мене у своєму будинку. Я думав, що це повня дурня, що мені це просто здається. Навіть боявся, що я так реагую просто від того, що хочу позлити Ясемін. Але коли вона тоді з‘явилась тут, то я зрозумів, що це все зовсім не так. Ти у мене викликаєш такі емоції, які раніше я й не знав. Щось настільки особливе і незрозуміле...але ти так рвалась додому, я думав, що ти ненавидиш мене, тому ніяк не хотів тобі зізнаватись. Але і був радий тому, що наш договір ще триває.

— Д-Дженку, ти це серйозно зараз? — я сказала це тремтячим голосом, одночасно радісно і налякано, бо я не могла повірити в те, що це зараз реально.

— Так. Лано, будь ласка, не втікай від мене...я не хочу. Не хочу бути без тебе, хоч я ще і не повністю розібрався у собі й не знаю, як правильно назвати свої почуття, але я дуже тебе прошу, будь поряд. Мені здається, якщо тебе не буде, то мій світ просто...— він замовчав, ніби підбираючи слова, але мені вже більше не хотілось нічого чути.

Я просто охопила його шию руками та поцілувала. Дженк потягнув мене до себе ближче і я сповзла з ліжка, через це ми обоє опинились на підлозі. Через це хвилювання я геть забула, що далі лише в одній білизні, а коли усвідомила це знову, то різко почервоніла і стягла на себе покривало з ліжка.

— Щось холодно, — буркнула я.

— Справді? — Дженк підняв одну брову і навис наді мною, — чи хтось просто соромиться.

— Можливо, — я відвела погляд вбік, але відразу ж знову глянула йому в очі, — то що далі буде між...нами?

— Все тільки найкраще, — Дженк прошепотів і поцілував мене в шию, — я обіцяю тобі.

В цей момент мені просто хотілось розплакатись, тому я притулилась до нього так міцно, як тільки могла. Дженк погладив мене по голові та вирішив теж залізти під те скромне покривало.

— Може краще лягти на ліжко? — ніяково запитала я.

— А що, тобі не подобається романтика на підлозі?

— Ні, ну це все дуже круто, але тут справді трохи холодно.

— Ва-а-ай, — протягнув він і вже за декілька секунд я опинилась в нього на руках. Потім Дженк трохи різко кинув мене на ліжко і знову навис наді мною, — пам‘ятаєш, ми мали дещо продовжити, коли нам завадила Ясемін?

— Що? Хіба цього не було вночі?

— Ну і що, — чоловік байдуже знизив плечима і почав палко мене цілувати.

Якесь ніби пухнасте тепло з‘явилось внизу живота і почало розлітатись по всьому тілу. Це було так приємно, що я охоче йому піддалась і забула про все на світі. Після всіх ніжностей ми просто заснули в обіймах одне одного і мені здавалось, що це найкраще, що може бути в моєму житті. Коли я прокинулась доволі пізно ввечері, Дженка поряд не було. Мене це чомусь стривожило, тому я швидко накинула халат і вийшла з кімнати. На щастя, чоловік сидів на кухні, пив каву і гортав щось у телефоні.

— Кава ввечері? — сказала я неочікувано, бо він трохи тріпнувся.

— О, ти вже прокинулась, — Дженк посміхнувся і залишивши все, підійшов до мене та пригорнув в обійми.

— Я так довго спала?

— Ну трохи так. Це, мабуть, я тебе так вимучив, — він задоволено посміхнувся.

— Не лести собі, — я засміялась і вдарила його в руку.

— Мехмет дзвонив.

— І що? — напружилась я, поки наливала кип‘яток у чашку з чаєм.

— Нагадав про завтрашнє шоу.

Ну і звісно ж сказав, щоб ми не підвели його.

— Дженку, я боюсь...

— Чому? — запитально глянув чоловік, — нам же вже не треба щось вигадувати та вдавати. Тепер все буде значно простіше.

— А оце, — я підняла руку, на якій красувалась обручка.

— Ну-у-у, з цим буде трохи складніше, — ніяково сказав Дженк, — але впевнений, що все буде добре, — він підійшов до мене і заправив пасмо волосся за вухо, — яка ж ти красива.

— А ти ні, — я голосно засміялась.

— Мої фанатки тебе б з‘їли, — Дженк теж підтримав мій сміх.

Разом ми ще трохи посиділи на кухні, а потім відправились спати. Нарешті ми були разом в його спальні і я чомусь почувала себе якоюсь переможницею.

Вранці нас розбудив Мехмет і повідомив, що шоу переносять на вечір, щоб залучити більше людей для перегляду. Я була надзвичайно щаслива, бо можна було б ще трохи поспати. Потім ми вирушили за покупками, бо Дженку чомусь не подобався ні один його костюм. На щастя, він точно знав, чого хотів і купили ми все швидко.

— Тобі він дуже пасує, — сказала я, коли ми вже виходили з торгового центру.

— Костюм як костюм, — байдуже сказав Дженк, — я вже хочу глянути на тебе. Що ти одягнеш?

— Я не знаю, — винувато опустивши погляд, я важко видихнула, — у мене немає дуже нічого такого, а купувати я нічого не хочу.

— А та нова сукня?

— Яка це? А...чекай, звідки ти знаєш?

— Ну ти дуже міцно спиш. А мені стало цікаво, що ти купила.

— Ах ти, чіпаєш мої речі.

— Не можна? — Дженк хитро посміхнувся й обійняв мене однією рукою.

— Лише тобі, — прошепотіла я і поцілувала його в губи.

— Яке ж палке кохання, — почулося десь збоку і ми відразу відійшли одне від одного.

— Мамо? — невдоволено буркнув Дженк.

— Дожилась. Рідний син не радий мене бачити. Ти взагалі ще пам‘ятаєш, що я є? Чи в тебе в голові лише твоя...— вона змірила мене хижим поглядом, — пасія.

— Не смій про неї так говорити! — Дженк трохи заступив мене, ніби захищаючи від тієї жінки.

— А це ще що таке? — якось грубо сказала пані Фахріє і різко опинилась біля мене. Вона вхопила мою руку і почала розглядати перстень, — що за нахабство!? Коли ти збирався мені розповісти!? — вона відкинула мою руку, ніби тримала щось дуже огидне.

— Коли запрошував би на весілля, — Дженк закотив очі.

— То вже рідна матір не має права знати, що відбувається у твоєму житті?

— Мамо, давай без отих твоїх артистичних фраз, добре? Я розумію, ти дуже любиш театр, але не перегравай.

— Сину, здається ти забуваєш, хто перед тобою.

— Не забуваю. Це ти думаєш, що я ще досі той маленький хлопчик, який слухає все, що ти кажеш, — Дженк був дуже розлючений.