Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Уліна окинула зал таким поглядом, наче порівнювала з покоями Краффа. Не на користь останнього.

– Яка ж я рада вас бачити! – стиснула я її руки.

Справді, усвідомлення, що я все-таки не одна, що хоч зрідка нам можна буде бачитися, приємно гріло. А ще спростування невиразних страхів, що після першої шлюбної ночі жінка може і не прокинутися...

– І я рада побувати у вашому домі, – посміхнулася вона у відповідь.

Сам же Крафф Іссурд, здавалося, дивився виключно на мене. Ніздрі його дивно роздмухувалися... а погляд Еллінге все більше похмурів.

Не встигли ми розміститися за столом, як одна з розсувних дверей раптом відчинилася, впускаючи фіолетового Сгера.

Суміш збентеження, неприязні, майже ненависті заповнила мене зсередини і ледь не вилилася рум'янцем на щоки. Як він насмілився з'явитися! Після всього? Після того, що чоловік скоріш за все його прогнав!

Очі Еллінге потемнішали.

– Звали?

– Я кликав тебе ввечері.

– Ввечері я...

Еллінге різко піднявся, дряпнувши стільцем по гладкій темній підлозі.

– Прошу пробачити, – кивнув. Обернувся до наступника: – Ходімо.

Кілька секунд я дивилася їм услід, дивуючись, навіщо Сольгард знову покликав його до свого дому? Чому Сґер може так вільно сюди заходити? Поки від цих думок не відволік голос Уліни:

– А у нас є такий екран, через який Крафф спілкується зі своїм батьком.

У нас... У Еллінге було безліч екранів і не тільки, але я не могла, не відчувала себе в праві називати їх «нашими». А Уліна, схоже, цілком органічно влилася у роль господині і майже насолоджувалася нею.

Може й мені брати з неї приклад?

Я з подивом усвідомила, що мене вже не так лякає необхідність звернутися до Намісника з питанням, проханням. Може навіть, він не розсердиться на відступ від приписів, якщо я обережно почну розпитувати...

Все одно довго не вдасться ухилятися від подружніх обов'язків.

Втім, поки чоловік не вимагає, я не готова була пропонувати йому першою. Чекає – і добре. Просто відмінно. Поки він не претендує на моє тіло... поки готовий почекати, треба використати шанси максимально.

У мене є час з'ясувати якнайбільше, і, можливо... можливо визволитися. Втекти.

І, можливо, вийти заміж за нормального чоловіка... заплющивши очі на страшні забобони про прокльони.

Ця думка давно вже проростала зсередини, але поява Уліни чомусь підштовхнула її до поверхні.

– Коли Крафф торкнувся мене, – мовила Уліна, знову перериваючи мовчання, і навіть взяла чоловіка під руку, – візерунок так яскраво спалахнув! Я ніколи не бачила, щоб татуювання так яскраво горіло!

Здається, я бачила. Але не стала нагадувати їй, за кого боровся її чоловік. Може, вона щиро вважала, що в неї все краще, а може, хотіла переконати нас у цьому. Крафф теж поморщився, але промовчав.

– А яке було весілля! Шкода, вас не було! – продовжувала заливатись Уліна.

– Мені теж шкода, що ви на моєму не були, – повернула я люб'язність.

– Дх’ер Сольгард викликав для всіх саморухливі екіпажі, – чомусь піддакнув мені Крафф, випускаючи її руку.

Уліна глянула з деяким розчаруванням, потім усміхнулася:

– Я рада, що ми зможемо дружити.

– Я теж рада, – відповіла я.

– Мені... треба привести себе до ладу. З вашого дозволу, – Уліна піднялася, окидаючи поглядом простір явно в пошуках.

– Туди, – направив Ісурд, який, схоже, орієнтувався в домі Намісника краще за мене.

Я сподівалася, що він піде проводити дружину, але він лише підійшов до мене, не відводячи погляду.

– Іві, – промовив синій, беручи мою руку.

– Що ви робите? – голос зненацька тьохнув.

Чоловік удома, переконувала я себе. Та й Уліна ось-ось з'явиться!

І Ленсі десь поруч, мабуть.

Але Краффа ніби не хвилювали всі ці міркування. Він раптом опустився на коліно, не відпускаючи моєї руки:

– Якби я міг припустити... – пробурмотів. – Я не поспішав би з весіллям, а зробив би все, щоб заслужити вашу...

– Але ж ви вже одружені! – не втрималася я.

– Це був крок відчаю, – він підніс мої пальці до губ. – Іві... благаю, дайте мені шанс, якщо вже...

Цієї миті стулки двері роз'їхалися. Навіть не озирнувшись, я відчула розлючений погляд чоловіка.

– Дх’ер Іссурд, – промовив він крижаним тоном.

– Я... хотів би поговорити з вами, дх'ере Сольгарде, – рішуче підвівшись, озвався Крафф.

Слідом за Сольгардом увійшов Сгер. З'явилася Ленсі ще з одним приладом – схоже, наступника запросили на обід.

Сказати, що я була в шоці – нічого не сказати! Нрави драххів неймовірно вражали. Підійти до заміжньої жінки, запропонувати їй непристойне... У нашому колі це вважалося непорядним. І не важливо, що відбувається між подружжям за зачиненими дверима спальні!

У них все було інакше. Суперництво, консумація. Схоже, навіть знак Прада під час церемонії не вважався важливим. Чимось я їм пахла... І це лякало.

Декілька довгих хвилин я дивилася чоловікам услід.

Назад до зали, нічого не розуміючи, прослизнула Уліна. Оглянула нас усіх і з подивом опустилася на місце.

Начебто не звертаючи на мене ніякої уваги, Сгер підсів до неї і почав розпитувати про весілля, яке вона з задоволеною посмішкою живописала. Втім, мене це влаштовувало: після того, що сталося, залишатися наодинці зі Сгером зовсім не хотілося. І Ленсі з'явилася і не залишала нас, мабуть, отримавши наказ від господаря приглянути.

***

Змовилися вони сьогодні, чи що? Вдома, у світі Прада, він би, напевно, вважався за їхнього однолітка. Ну, майже. А тут відчував себе набагато старшим. Може, тому що на ньому лежало більше відповідальності. А може, тому що його батько був із тих, хто ще знав рідний світ, тримав бій із хаоситами. Хлопчиська ж, народжені тут, набували надто багато від людей. І все менше і менше сили.

Їхні звірі дрібнішали. Разом із кількістю жінок, що підходили. Ніатарі.