Будеш моєю, Роксолано - Ксана Рейлі

В телефоні було чутно гудки, а збоку п‘яний сміх Олени та Ані. Алкоголь в моїй крові теж додавав мені впевненості та «крутості», тому я вже страшенно чекала, коли ж Дженк нарешті підніме слухавку.

— Алло, — в телефоні почувся злегка розлючений і сонний голос чоловіка.

— Хей, ти що спиш? — пробелькотіла я, хоча мені здавалось, що говорю я максимально чітко.

— Лано, пів четверта ночі, що я ще можу робити!?

— Не знаю...може зраджувати мені...— суворо говорила я.

— Ти п‘яна? — з цього моменту я вирішила ввімкнути гучномовець.

— А що не так?

— Я від тебе іншого і не чекав, — він став ще більш розлюченим, — ти де?

— Вдома...— я почала сміятися і дівчата підтримали мене.

— Лано, чого ти хочеш від мене? Бо я хочу спати.

— Вона хоче тобі сказати, що ти повний кретин, недоумок, варвар, хамло і ще...ще...— Олена намагалась згадати ще якісь образливі слова зі свого арсеналу.

— Що-що!? Що це тільки що хтось сказав? Вона...чи він... — гаркнув Дженк.

— Лєнчік, ти що здуріла? — я дивилась на подругу переляканими очима, — він тебе не розуміє.

— Що? — дівчина похитала головою, — я просто хотіла тобі допомогти, надати сміливості. Ти хіба не це хотіла йому сказати?

— Ні, я мала сказати йому, що не слабка і що впевнена у собі.

— Ну вибачте, — вона розвела руками, — це вийшло майже одне і те ж.

— Лано! Ти що здуріла!? — почав верещати телефон, а я й забула про нього, — ви можете розмовляти так, щоб я хоч слово зрозумів!?

— Ні, та я...ну цей...

— Ну все, — сказав Дженк і просто вимкнув дзвінок.

— Здається мені, що це не добре...— нарешті подала голос сестра.

— Ой та годі вам, — Олена розкинула руки на спинку дивана, — ну не вб‘є ж він нас за ці слова. Тим більше, такий тупий, що нічого і не зрозумів.

— Не знаю, як ви, а я хочу ще випити, — я підвелась і почала нишпорити по всіх пляшках, шукаючи ще хоч краплю алкоголю, проте я й не помітила, що ми вже випили абсолютно все.

— О, я маю ще дещо для нас, — Олена почала ритися у своєму рюкзаку і витягла маленьку пляшечку коньяку.

— Де ти це відкопала? — я підняла одну брову.

— Географія навчила мене багато чого, — вона хитро примружилась і плеснула кожній з нас порівну.

Випивши все одним ковтком ми скривились від жахливого смаку дешевого коньяку, а потім почали голосно сміятись, поки хтось не постукав у двері.

— Ти когось чекаєш? — з якимось острахом запитала Аня.

— Може це якийсь сюрприз, — почала сміятись я і пішла відкривати двері й справді це був сюрприз. Неприємний, — оу, здоров.

— Відійди, — Дженк доволі грубо відштовхнув мене вбік і пройшов всередину.

— Що ти собі дозволяєш? — важко йдучи, я опинилась біля нього.

Він вхопив мене за руку і відвів трохи вбік, — це ти що собі дозволяєш? — в пів тону говорив чоловік, — хто це такі? — Дженк тикнув пальцем на дівчат.

— Це моя подруга і моя сестра, — я вирвала свою руку, — тобі що!?

— Але це не твій будинок! І ти не можеш тут влаштовувати свої оргії коли заманеться!

— Ти хочеш мною командувати!? — я поклала руки в боки.

— Ну цей...ми, мабуть...підемо, — Аня криво посміхнулась і вхопивши Олену, вони пулею вилетіли з будинку. Оце подруги, я їм ще це згадаю.

— Я просто в шоці, — Дженк оцінив навколишній невеликий безлад і грізно глянув на мене.

— Я теж в шоці, — я склала руки на грудях, — приходиш тут у мій дім і кричиш на мене.

— У твій дім!?

— Так, у мій! Поки я граю роль такої закоханої у тебе, то це мій дім. Через тебе я не можу поїхати додому! Через тебе я застрягла в цьому дурнуватому місті, все через тебе! — я била Дженка в груди, — а ти ще й постійно ображаєш мене, принижуєш, кричиш, поводишся, ніби ти кращий за мене! Набридло!

— Та ти вже можеш заспокоїтись чи ні, — він вхопив мене за руки й міцно їх стиснув, що я ледь не закричала.

Чоловік дивився мені просто в очі, а я відчувала, як пульсують м’язи моєї руки під його долонями. Ці пульсації, як мені здавалось, розійшлись по всьому тілу, а найбільше — вдарили в голову. Бо чомусь я не знаходила пояснень своїм діям. Продовжуючи дивитись на нього, я робила невеликі кроки вперед. Один...другий...третій...четвертий... І я опинилась просто біля нього, що наші тіла легенько торкались. Дженк помітно напружився і я відчула, що його хватка ослабла. Не втрачаючи нагоди, я звільнила свої руки, охопила долонями його обличчя і поцілувала, сильно і пристрасно. Спочатку Дженк стояв, як укопаний і не відповідав мені, але потім щось у ньому змінилось і вже він з жадністю вивчав мої губи. Через алкоголь і такі незрозумілі емоції мені стало страшенно душно, що я аж відчула, як крапельки поту стікають по моїй спині. Але поцілунок ще довго не завершувався. Тільки коли нам обом вже не вистачало повітря, ми зупинились. Важко дихаючи, Дженк навис над моїм вухом і прошепотів:

— Можеш вважати це моїм подарунком, на більше і не сподівайся.

Ці слова ніби лезом пройшли по моїй душі. Невже він настільки жорстокий до мене, невже я взагалі ніяк не приваблюю його. Чи може...кохання до його колишньої настільки сильне, що він ніяк не може забути її й натомість не дозволяє собі закохуватись...в цей момент у моїй голові було занадто багато запитань.

— Не йди, — різко вимовила я, коли він вже майже відчинив двері.

— Що? — він невдоволено обернувся.

— Заночуєш тут...просто...мені самій тут так самотньо...— я відвела погляд кудись у вікно.

— Добре, — сухо відповів Дженк, — але я сплю у спальні. Не хочу ночувати в цьому свинарнику, — він безцеремонно пройшов повз мене, навіть не побажавши на добраніч.

Я ж тихенько вмостилась на дивані, накрившись пледом, і поринула у міцний довгий сон. Вранці мене розбудив якийсь шум, як виявилось, це щось кричав Дженк до мене.

— Що таке...— я ледь відкрила очі. Голова просто гуділа дзвонами, а в роті було страшенно сухо.

— Помилуйся, — чоловік зі всієї сили кинув на диван біля мене свій телефон із відкритою вкладкою в інтернеті.

— Ох, — я піднялась і сіла на диван, тримаючись за голову.