Тайм-Аут - Емілія Гайне
Іван сидів на кухні свого друга і метався думками від минулого до теперішнього. Він не міг збагнути, що зробив не так, де проколовся.
Як вона сказала? До чого ведуть їхні стосунки? А до чого вони мають вести? Вони одружені, через два роки стануть батьками. Він і зараз не проти, але таке бажання його Ксюши. Вона не хотіла ставати рано матір’ю і він прийняв це. Як приймає все, що для неї важливо.
Тут Івана почала накривати злість. Він же заради неї готовий на все. Хоч зірку з чортового неба, тільки скажи. Так він імпульсивний, але переборює себе. По своєму. Знову ж, заради неї. А ще, бо не хоче бути як його батько. І не хоче, щоб його дружина була зацькованою, як його мати.
Батько в нього був жорстоким. Він бив матір, вона терпіла, ніколи не говорила як їй боляче, страшно, не показувала, що відчуває насправді. Тільки інколи малий Іван помічав її сльози, коли та думала, що ніхто того не бачить. Потім Батько почав лупити і самого Івана. За все підряд. Тоді Іван і зрозумів, чому мати така відчужена. Одного разу Іван пожалівся матері на батька, а той почув. Батько зірвався на них обох. Так зірвався, що мати два дні пролежала, майже не встаючи, а Іван більше тижня не ходив до школи. Мати тоді його вчила, що не можно про це говорити, не можно показувати, що боляче, бо тоді батька понесе ще більше, і не показувати краще нічого взагалі. З часом Іван навчився все ховати в собі. І страх, і біль, і радість. Та й чи була та радість в його дитинстві? Напевне не було, звідки їй взятися?
Потім Іван підріс, окріп і дав відпір батьку. Хоча в того теж сил менше стало, роки брали своє. Той сина чіпати перестав, фізично, лише в словах не стримувався. Чого Іван тільки не наслухався. Та то була не така велика проблема, як інша. Матері від батька перепадати менше не стало. Він просив її піти від нього, вдвох справляться, виживуть, але вона не слухала і продовжувала жити з ним. Скоріше за все, просто боялася наслідків.
Коли батько помер, він, відверто кажучи, видихнув з полегшенням. На похоронах ні сам Іван, ні його мати не проронили і сльозинки. Навіть попрощатися з ним не підійшли. Але життя їхнє сильно не змінилося. За стільки років вони настільки звикли мовчати про все, що такими замкнутими і залишилися. Навіть наодинці вони вже не могли жити як нормальні сім’ї.
Потім вилізла ще одна проблема. Іван характером пішов в батька. Дійшло це до нього в студентські роки, коли почав серйозні стосунки з дівчиною. Вони почали жити разом, винаймали однокімнатну квартиру. Олеся йому і слова проти ніколи не мовила. І все було добре, поки він не зірвався. Все якось навалилося одночасно: сесія, необхідність пошуку іншого підробітку, бо цього насилу вистачало на них двох, а Олеся ніде не працювала. Хоч вона і отримувала стипендію, та Івана починало це злити, не зрозуміло чому, проте злило. Він по цей день не може зрозуміти чому. А тут ще та тарілка розбита, з сервізу, який їм на новосілля подарувала його мати. Він тоді був наче в тумані. Очухався тільки коли побачив страх в Лесиних очах. І зрозумів, що вже замахнувся на неї. Він стільки разів повторював, що він не такий, як батько, що повірив сам в це. Та виявилось, помилився. Того ж дня він прийняв для себе єдине правильне рішення – ніяких стосунків у нього не буде, від гріха подалі. А жінки тільки щоб зняти напругу.
І так воно й було до двадцяти семи років. До зустрічі з нею.
Ксюша сподобалася йому одразу, але він боявся. Боявся, що не прийме його, такого черствого, хмурого. А якщо прийме, то повториться історія з Олесею, а цього він боявся ще більше. Спробувати його вмовив Данило. Друг здогадувався, що життя його не панькало, хоч і не знав подробиць. І Іван спробував. І навіть був щасливим десь в темних закромах його душі. Пориви свої він давив, як тільки міг. А коли все ж зривався, Ксенія давала йому відпір і це остужало його запал. Не в рисах її характеру повністю прогинатись під когось.
Все йшло краще ніж добре для Івана. Рідкісні сварки не враховуються. Але як справлятися з ревнощами він не знав. Його дратувало, коли він бачив такі відкриті Ксюшині посмішки призначені для незнайомих йому хлопців з університету. Інколи він навіть помічав флірт з її сторони. Та вмовляв себе, що то все молодість. Але якщо бачив, з якою зацікавленністю на неї реагують інші чоловіки – бісився до неможливого. А їхні походи по клубам… Для нього це було пеклом на землі. Він пару разів з ними сходив, і зрозумів що ні, цього він винести не зможе. Ніяк. Всі пожирали очима ЙОГО дівчину, танцювали поряд, а їхні підкати до неї… Сам він танцівник нікудишній, тому тільки спостерігав за розвагами дівчат і намагався подавити бажання рознести все навкруги. Тому його рішення заборонити Ксенії ці походи здавалося вірним.
Одразу згадався вечір, коли все пішло прахом.
Він не чекав її там зустріти. Їх, оперів, часто залучали до подібних рейдів. І той вечір не був винятком. Коли він побачив її на танцполі разом з якимось сопливим хлопчиськом, весь його контроль полетів до бісової матері. Зараз він вже не згадає, що тоді говорив їй. Та й тоді, коли заспокоївся на міг згадати всього, що наплів. А от її чув. Кожне чортове слово чув. І хоч розумів, що не своїми словами говорить, не її обвинувачення. Подружки її манера. Світлану він не те, щоб не любив, але не подобалася вона йому ще з часів, поки та з Данилом зустрічалась. Не дурна, красива, але не лежала до неї душа і все тут. А з початком рейдів часто почав зустрічати її на схожих тусовках. Це ж вона ж тоді і розповіла його Ксюші, який він не хороший, без неї розважається. І знала ж, що не відпочивати туди приходив, а все рівно… І знову одне на одне навалилося, знову люті через край. Щоб хоч якось взяти себе в руки, засадив кулаком в стіну. І вперше побачив уже знайомий страх, адресований йому, в очах тої, яку кохав.
Він дав час охолонути, скоріше собі, ніж їй, і прийшов до неї з вибаченнями. Готовий був на колінах стояти перед нею. А вона навіть почати не дала. Попросила піти. І він пішов. Бо бачити біль в її очах виявилося ще гірше. Майже тиждень скидався по квартирі, не бачачи нічого перед собою. Один раз до нього приходила Світлана, підтримати хотіла, ніби так вона тоді сказала. Та він послав її настільки далеко, наскільки хватало словникового запасу, через зачинені двері. Як би очима її побачив, придушив одразу.
