Заборонені почуття - Rexana Keys

Спустившись у вітальню в пошуках кави, я побачила його. Ден сидів на дивані, гортаючи телефон, ніби не помічав моєї присутності. Між нами зависла тиша, така густа й незручна, що здавалося, її можна було відчути на дотик.

— Привіт, — зважилася я перервати мовчання.

Він не підвів очей. Лише ледь помітний кивок головою став відповіддю. Я відчула, як у грудях піднялася хвиля роздратування. Що з ним не так? Ми ж не вороги! Я сіла навпроти, намагаючись вловити його погляд.

— Ми все одно змушені жити під одним дахом. Може, варто спробувати порозумітися? — мій голос прозвучав трохи жорсткіше, ніж я планувала.

Ден нарешті відклав телефон і подивився на мене. Його погляд був холодним, але в ньому щось мигнуло, ненадовго, як слабке відображення болю чи суму. Він стиснув щелепу, ніби обмірковував свої слова.

— Ти не знаєш мене, — сказав він, тихо, але рішуче. — І не намагайся. Тобі буде легше.

Його слова вдарили боляче, несподівано. Я не знала, що сказати. Що він мав на увазі? Чому мені буде легше? І що він приховує за цією стіною байдужості й грубості?