Наречена для дракона. Частина 2 - Марія Люта

- Аларай, - Арденс раптом перейшов на тихий загрозливий рик.

- Стривай, то ти їй ще не розповів? - здивувався Аларай.

Стривайте, що там Аларай сказав? Наше з Арденсом весілля? А він уже визначився зі своєю нареченою?

- Анно, - Арденс важко зітхнув і повернув мене до себе. - Я повинен тобі де в чому зізнатися.

- І в чому ж? - я спробувала хмуритися, але марно.

- Анно, цей Відбір не для мене, а для Аларая, - мій дракон намагався втримати серйозний вираз обличчя, але його губи раз у раз тремтіли в усмішці.

І раптом Арденс став на коліно:

- Містрес Ганна Сигізмундівна Чаус.... Анно, ти згодна стати моєю дружиною?

Що!? Це наяву!? Мені точно не снитися!? Арденс просить моєї руки!?

З моїх очей бризнули сльози щастя і я прикрила рота долонею, щоб не розплакатися:

- Так! Звісно! Я згодна! - мені страшно хотілося застрибати від щастя, але було якось ніяково. Потім же я махнула рукою на умовності, і кинулася в дикий танець леруанських дикунів... І раптом я впіймала погляд Арденса: він вдавав, що хмуриться від моєї дитячої поведінки, але при цьому його погляд був таким ніжним, умиротворено-щасливим, що всю мою стрибучість як рукою зняло. У грудях до болю защеміло, якесь величезне всепоглинаюче почуття... Я обняла Арденса і він притягнув мене до себе. Ми знову зустрілися поглядом та так і застигли. Війни, революції, крах старих світів і зародження нових, та що там - навіть усі моралі мого вредного діда здавались незначним пилом на брудних підошвах вічності. Ми разом - решта не так вже й важливо.

Раптом у кімнату увірвався якийсь білобрисий вояка і заторохтів з порога:

- Лорде Головнокомандувач! Сад прикрашений квітами, кільце вже у мене – ось воно, музиканти на місці. Тож для найромантичнішої пропозиції руки та серця вже все готове!

Арденс з незворушним обличчям підійшов до вояки і взяв невелику червону коробочку.

- Дякую, Евансе. Тільки ти дещо забув. Ця пропозиція мала бути несподіваною.

Еванс нарешті відвів погляд від свого Головнокомандувача і, здавалося, тільки зараз помітив, що крім нього в кімнаті ще хтось є. Побачив імператора. Зблід. А потім помітив і мене. Посірів і на тремтячих ногах, задком вийшов геть.

Потім усі в кімнаті, наче за змовою, пирснули сміхом.

Я ж дивилася на Арденса, згадуючи його слова: кохання чи є, чи його немає. І якщо воно є, за нього треба боротися до останнього подиху. А потім нізащо не відпускати. І я, Урх забирай, нізащо своє не відпущу.

Попереду ще епілог))