Туманний Острів - Таня Толчин

-Дівчинко моя, не треба було тобі туди ходити… - журився Гербі, вислухавши розповідь стурбованої Сессіл про свій візит до палацу. – Володар Спарг небезпечна людина, а якщо мовити точніше – втілення Зла… Його Душа не знає жалю, любові і співчуття, він жорстокий і холоднокровний вбивця невинних… Замість тебе і я можу завтра поїхати…

-Ні, дядечку Гербі! Я не хочу наражати Вас на небезпеку! Якщо він наказав з’явитись мені, то нехай так і буде. На все воля богів…

Сессіл і Гербі сиділи за невеликим дерев’яним столом і вечеряли. Дівчина приготувала пиріг із рибною начинкою з додаванням зелені, який зголоднілі цілителі з апетитом їли, запиваючи духмяним відваром трав. Атмосфера домашнього затишку діяла заспокійливо, над теплою пічкою сушились пучки лікарського зілля, наповнюючи повітря приємним ароматом. На довгих настінних дерев’яних полицях знаходились скляні колби, різноманітні ліки в глиняному посуді і мішечках з тканини. Приміщення освітлювалось масляними лампадками, які Сессіл розставила на свій смак.

-Ти ще поки не знаєш, моє дитя, наскільки жорстокими і безжалісними бувають чоловіки в цьому світі… - Гербі похитав головою, адже хвилювався за свою вихованку. – Вони господарі тут, завойовники… Я бажаю, щоб ти знайшла собі гідного чоловіка, який зуміє тебе захистити від усіх бід…

- Я волію присвятити своє життя ремеслу цілительства, як і Ви, - впевнено і рішуче мовила Сессіл. – Про чоловіків і не думаю… навіть гадки не маю, з ким би я хотіла пов’язати свою долю, адже Душа ні до кого не лине… - вона сперлась ліктями на стіл, обхопивши своє обличчя долонями. Русяві кучері в світлі лампадок виблискували золотом, а темно-сині очі задумливо спостерігали за Гербі.

-Коли мене не стане і ти залишишся сама, важко буде тобі в цьому світі… - чоловік лише зітхнув. – Як же мені не до вподоби те, що Спарг побачив твою вроду… нічого доброго від нього не слід чекати…

+++

Сессіл і Гербі вставали разом із першими променями висхідного Світила, дякували Сонячній Богині за початок нового дня. Босими ногами вони ходили по ранковій росі, дозволяючи наситити себе енергією Матері Природи, яка вважалась головною покровителькою ельгертанців.

-Доброго дня, яскравого Світила та Миру Душі моїй, - Сессіл промовляла ці слова кожного ранку.

Ще здавна вважалося, що людиною керує дві сутності – Душа Світла і Душа Темряви, а ось кожен вже сам робить вибір, кому служити і кого живити енергією.

Сніданок цілителів складався здебільшого із рослинної їжі, Сессіл готувала бадьорий напій із обсмажених корінців цикорію із додаванням меду і молока. Саме в цю мить, коли вона насолоджувалася солодким смаком цього напою, в двері гучно постукали.

-Доброго ранку! Володар прислав за Вами двоколку! – бадьорий голос Заггі висмикнув із умиротвореного стану, Сессіл схопила заздалегідь приготовану торбину із зіллями і накинувши плащ, попрямувала надвір.

-Нехай Боги опікуються тобою, дитино, - журливо пробурмотів Гербі їй услід. Обличчя чоловіка виглядало стривожено, наче серце передчувало щось погане і невідворотне, залишалося лише розраховувати на милість богів, адже Матір Природа не дозволить образити таке невинне і чуйне створіння, як його дівчинка Сессіл…  

+++

Сессіл і Заггі доволі швидко дістались палацу, подорожувати запряженою конем двоколкою набагато зручніше, аніж пішки.

-Ви створили справжнє диво! Семюелю вже набагато краще, навіть у володаря настрій піднесений, - всю дорогу посланець задоволено посміхався, а легкий вітерець тріпав його скуйовджене волосся.

-Це зілля із пилку мальгез допомогло, а справа цілителя – вміло використовувати дари Матері Природи, ось і все диво, - дівчина лише знизила плечами і посміхнулась у відповідь.

Навіть у променях світила вежі палацу володаря здавались похмурими, Сессіл лише напружено зітхнула, коли Заггі супроводив її до відчинених дверей вже знайомої кімнати і попрощавшись, швидко попрямував геть.

Увійшовши до приміщення, дівчина застигла на місці, а шкірою пройшовся мороз… Біля ліжка хворого у кріслі вальяжно розсівся Спарг, обдаровуючи Сессіл хижою посмішкою і свердлячим, прозоро-палаючим поглядом. Чоловіки вели бесіду, адже Семюелю вже дійсно було набагато краще.

-Доброго дня, - зніяковіло привіталася цілителька і поклала свою торбину на стіл. Вона відразу почала діставати звідти усе, що потрібно було для перев’язки пораненого. Як же не хотілось привертати до себе зайвої уваги, а просто виконати свою роботу і якнайшвидше забратись звідси геть…

-Скинь вже той плащ, тут доволі тепло, - владно і невдоволено мовив Трей. – Що ж, тебе звати Сессіл?

-Так, це моє ім’я… - дівчина тремтячими пальцями потягнулась до ґудзиків плаща, не було бажання його скидати з себе, але цей наказ краще виконати.

-Сессіл… - вимовив повільно Спарг, намов смакуючи кожну літеру. – Яке миле ім’я… - він пильно спостерігав, як цілителька все ж таки зняла з себе той верхній одяг і почала розкладати на столі зілля.

-Ходять чутки, що імператриця Джулла Ейл має намір відвоювати острів Горт і збирає армію, - лежачи в ліжку, Семюель зітхнув. – Вона не відступиться…

-Ця стара повія зламає зуби, якщо явиться сюди! Острів надійно захищений, тут на неї чекатиме багато несподіванок… - процідив злісно Спарг крізь зуби. – Я вже постарався налаштувати пастки… Нехай приїде! Я особисто би здер з неї шкіру живцем…

Почувши таку розмову, Сессіл здригнулась, але намагалась не демонструвати свій страх перед володарем, який продовжував пильно спостерігати за кожним її рухом.

Цілителька обережно, напрочуд швидко обробила рану і перев’язала її, хоча досить важко працювати під пронизуючим поглядом Спарга, від якого тремтіла нажахана дівоча Душа.

-Ще декілька перев’язок і Ви встанете на ноги, - звернулася вона до Семюеля, а він вдячно посміхнувся у відповідь. В цю мить Трей піднявся з крісла і стрімко наблизився до Сессіл. На дівчині була та сама сукня, що і вчора, доволі простенька і закрита.