Магія у подарунок - Мiла Морес

- Ось, випий, - Діен простягає мені пляшку з каламутною рідиною.

- Та зараз, ось так взяла і випила!

Знайшов дурну.

- Випий, я сказав, - так каже грубий звір.

- Навіщо прикидаєшся добрим та галантним, не розумію…

- Будь ласка, Есмеральдо, випий. Це снодійне. Нам довго діставатися місця. Так тобі буде простіше, проспиш усю дорогу.

- А раптом там отрута? Або приворотне зілля, що ще гірше! – пересмикнуло від власного припущення. - Ні, дякую. Дорогою мені навіть цікаво. Не звикла мандрувати таким чином.

- Есмеральдо, якщо ти не вип'єш, я зроблю тобі укол.

- Та ти зовсім хворий чи що?! Я не знаю, хто ти такий, а ти мені то випий, то укол. Хто тобі сказав, що я слухняно виконуватиму накази? - Ціжу крізь зуби.

Бачу, як змінюються емоції на його обличчі. Закипає агресія, очі темніють, намагаюся не дихати, щоб не видати страху. Я повинна приборкати емоції, адже завтра він по мені читатиме, і я не зможу цього сховати.

- Есмеральдо…

- Я – Есма! І не треба цього пафосу. Може мені вас сером звати?

- Це необов'язково. Випий, - знову простягає мені дивну рідину, не знаю вже, як ухилитися, відвертаюся. - Мені нічого не варто залити тобі це в горло, але я намагатимусь бути стриманим. Прошу востаннє. Випий.

- Ти мене не примусиш, - я шиплю, як змія. Нехай думає, що це і є моя магічна тварина.

Ще кілька секунд дивлюся в почорнілі очі, моя верхня губа мимоволі сіпається. Я не бачу його красивого обличчя, я вловлюю лише лиходійські риси. Залишилось плюнути в нього, хочеться до корости, але це буде перебором.

Що трапилося далі, я не зрозуміла. Мене накрила темрява.