Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Я підганяла час, але він і сам летів, як ненормальний. Лекції ставали дедалі цікавішими, студенти дедалі активнішими. Зіанар успішно заспокоював крилатку вже без застосування контролю, а капості в мій бік практично вичерпалися. Кілька студентів, що зарвалися, правда, все ж таки довелося відправити на відпрацювання, але це не йшло ні в яке порівняння з тим, що студент Вільха перестав відкривати свій рот. Мабуть, розмова з ректором та тривале відпрацювання навіть із такого, як він, може зробити людину.

Де Лавінд зник з горизонту. Але я дуже сумнiвалася, що він відступив. Тому готувалася до наступного удару від нього. Але дихати все одно стало легше. Ріхтан фон Логар теж не дуже часто з'являвся поруч. Зацікавив тієї ночі важливою для мене темою і знову зник. Мабуть, це у нього в характері прописано, бо іншого виправдання подібним діям я просто не знаходила.

Через це раз у раз ловила себе на думці, що думаю про некроманти. Адже він хотів мені щось запропонувати. Або й досі хоче. Хто його знає? Адже... некромант!

Але думка, що я все ж таки зможу розірвати підписаний самим імператором шлюбний договір, мене підтримувала з кожним днем.

Час до експедиції пролетів швидко. Я переживала, що ми не знайдемо віверну, що не зможемо її зловити. Але потім гнала від себе ці думки та переконувала, що все буде гаразд.

І ось коли настав день відправлення, я нарешті змогла взяти себе у руки. Головне, тримати голову високо та знати, що робиш. Так говорила мати.

Підготувавши для всіх своїх студентів самостійні заняття на тиждень уперед, я підхопила невелику сумку з речами та поспішила до однієї із залів головного корпусу. За годину ми вже будемо в диких землях. Почнеться підготовка до практики чи війни. А у нас із Зіанаром буде шанс заткнути всіх за пояс на турнірі.

У помешкання я влетіла одна з останніх. Тут було вже не проштовхнутися через студентів.

— Ого, — видихнула я собі під ніс, окинувши поглядом кількість голів.

Майстер Юнара не перебільшила, коли сказала, що цього разу щось ненормальне. З року в рік на практику в дикі землі вирушало не більше п'яти студентів з цілого факультету, а зараз... Зараз лише від значків бойових магів рябило в очах. І це вони лише готуються до практики.

— Багато якось народу, — пролунало з-за спини. Я обернулася і привітно кивнула Зіанару. — Так повинно бути?

— Не нам вирішувати, як має бути, — розпливчасто відповіла я і знову обвела присутніх поглядом. Наче щось намагалася сама собі довести.

А потім... Потім я побачила того, кого сподівалася зустріти у цьому залі. Він тут! Прийшов. Вища матерія, дякую.

Після радісної думки закралася підозріла: навряд чи Ріхтан тут тільки, щоб виконати дану мені обіцянку.

— Майстер Юнара тебе шукала, — сказав ельф, відволікаючи від цих думок. — Мабуть, поки вона йтиме на експедиції з невеликими групами, тобі доведеться стежити за рештою.

— Не проблема, — я не змогла стримати посмішки. — Поки все добре.

Зіанар скептичним поглядом обвів кількість студентів і якось непереконливо хмикнув.

— Увага! — над нашими головами пролетів посилений магією голос майстра бестіології. — Зараз архімайстер Варнад відкриє для нас розрив у просторі. Прошу вас, не затримуйтесь. Проходьте швидко, але по одному.

— Чому не використовувати один із артефактів Простору? — Ельф покрутив у пальцях зняту сережку і заклацнув її в правому вусі. — Такими, якщо я не помиляюся, якраз зручно більше групи переправляти.

— Але не в дикі землі, — похитала я головою, спостерігаючи за тим, як біля вікна розповзається бузковий розрив. — Диких земель не існує на картах, Зір. Це створений групою вмілих чарівників підпростір, який змогли зробити кілька сотень років тому.

— Так-так, я чув цю історію, — погодився третьокурсник. — Таким чином маги збиралися врятувати розумні раси від безумних бестiй, яких просто скидали в ці ваші дикі землі. І лише після утворення імперії Імвалара, імператор запропонував використовувати цей підпростір для тренувань та перевірок магів.

— А ти добре знаєш історію, — усміхнулася я, ляснувши його по плечу.

— Якби ж це хоть якось впливавало на оцінки, — фиркнув ельф. — Ходімо.

 Студенти широкою річкою зникали у переході, повільно підходила i наша черга. Майстер Юнара кивнула мені і пройшла перед нами, я зробила крок наступною. Спіймала лише насторожений погляд ректора і згадала нашу нещодавню розмову.

Я тоді зайшла прозвітувати про підготовлені завдання для студентів та поцікавитися, чи зможе академія надати окреме приміщення для утримання віверни.

Діт Варанд довго мовчав, потім щось записував і нарешті сказав, що якщо у нас все вийде, то притримати вивіру до турніру ми зможемо. А ось потім її треба буде повернути у дикі землі. Або вбити.

На останнє я не була згодна і запропонувала скористатися моїм артефактом Простору. Все одно я вже витратила один із зарядів, а значить через кілька місяців він вийде і з ладу. На жаль, такі кристали не служать довго після розпаковки.

Архімайстер погодився на мою пропозицію, хоч ми i не оговорили того, що навiть щойно пiстя розпаковки не поверне бестiю назад у пiдпростiр. Але все поки що упиралося в пошуки віверни.