Таємниця Чорного Дракона. Злочинець - Аманді Хоуп
Після уходу принца спати мені взагалі розхотілося. У крові вирувало хвилювання і серце жадало продовження чудових миттєвостей. Яка підступна його магія.
Невже нічого не можна зробити, щоб вона не діяла на мене? Може є якісь амулети? Ну і нехай Дракон їх відчуває і сердиться, зате я була б спокійнішою і в своєму розумі, без цього ненормального туману, що кожного разу охоплював мою буйну головушку, коли він поряд.
Так як сну не було в жодному оці, постелила на підвіконня подушку і залізла зверху. Як же все-таки у цьому світі красиво. З вікна відкривався дивовижний вид на сад, що у світлі місяця здавався неземним та казковим. І зірки, море зірок на небі. Гарно, таке небо я бачила лише у бабусі на селі. У місті через освітлення ніколи не побачиш такого зоряного розсипу. Можна милуватися всю ніч безперервно.
Думками повернулася до нашої розмови з Чорним. Чому він так легко відступив? Не став допитувати, як завжди? На нього це зовсім не схоже. Чи повірив він нам із батьком? Про замах ні слова не спитав - це взагалі ні з чим не в'яжеться. Цікаво, чи він повернувся на ту стежку, де його поранили? Такий як він скрупульозний слідчий насамперед рвонув би на місце злочину, поки сліди не затоптали. Хоча ми там так потопталися, особливо коли лікар підійшов з Міраною, що навряд чи можна щось виявити.
Там же попіл зі стріли лишився! Що якщо до ранку він розвіється, і ніяких доказів взагалі не залишиться? Той, хто робив замах - дуже розумний гад. Я тільки одного такого знаю, але він ніяк не може бути зловмисником, усі підозри зняла стріла, яка влучила йому в серце.
Просидівши ще трохи милуючись тихою ніччю, несподівано згадала, що завтра мене до себе запрошувала в гості Шабрані. Стало тривожно на душі. Вона єдина, кому можуть бути вигідні смерті всіх принців. Якщо почнеться боротьба за престол, навіть мені зрозуміло, хто з трьох братів здобуде перемогу і це буде зовсім не Мудрий лев, молодших можна поки що не брати до уваги. Можливо, вона діє разом із чоловіком? Тільки ні її образ, ні кронпринца не в'яжуться з образом убивці.
Чи то я за свої двадцять п'ять із хвостиком зовсім не навчилася розбиратися в людях, чи магія робить їх іншими. І весь мій досвід не допоможе із цими магами.
За своїми тяжкими думами так і заснула на підвіконні. Прокинулася майже вдосвіта через сильний біль у хребті, від незручного сидіння, спина затекла. Покректуючи перебралася на ліжко.
Пізнього ранку мене розбудила невгамовна і надто бадьора Мірана.
- Пані, я вже принесла вам сніданок! - заявила вона з порога, і, пройшовши в кімнату, з гуркотом поставила на столик підніс.
- Вбити тебе мало, - прохрипіла я і натягла ковдру на голову.
Тільки це мене не врятувало, довелося все одно підніматися. Тим більше, що служниця заявила, що принцеса Шабрані вже про мене питала.
Що за такий світ, де навіть принцеси встають ні світ ні зоря. Здається, розмова з Драконом відкладається, що дуже добре для мого душевного спокою.
Вмившись і нашвидку поснідавши, присіла до дзеркала, щоб Мірана привела мене в божеський вигляд.
Про себе зазначила, що я вже лінуюся сама навіть розчесатися. Бути пані непогано, але гарне життя до добра не доводить.
Через деякий час, вже повністю одягнена в світле плаття і з красивою зачіскою я вирушила на зустріч з принцесою. Що мені обіцяє сьогоднішній день? Що чекає на мене в будинку першого принца? Добра подруга або… Про погане думати не хотілося. Та й пригоди вже напружили, хоч день у мирі та спокої мені не завадить. Про її магію я так нічого і не довідалася, було не до того. Прийдеться йти на свій страх і ризик. Не стане ж вона вбивати мене серед білого дня.
Принцеса чекала на мене в саду і не одна. Розташувавшись на великій теплій ковдрі, Шабрані грала зі своїми двома малюками-близнюками, зовсім маленькими, всього півтора роки зроду. Дітки були, як і належить, пухкими і гарненькими, наче янголятка. Щоправда, постійно прагнули розповзтися в різні боки. Дівчина зі сміхом їх ловила та повертала назад.
Яка ж із неї вбивця! Дивлячись, як вона бавиться з дітьми, зрозуміла, наскільки мої припущення були дурними і нікчемними. Шабрані точно не пов'язана з замахами.
А я йшла сюди зі страхом, навіть самій стало смішно від безглуздості моїх припущень.
- Сідай! - крикнула принцеса, взявши на руки малюка, що брикався, і жестом відпустивши прислугу. - Вибач, доводиться тебе приймати тут. Але це ненадовго, зараз вони нагуляються та заснуть, і ми зможемо з тобою спокійно попити чаю!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно