Таємниця Чорного Дракона. Злочинець - Аманді Хоуп
- Це краще! – тим же жестом, запропонував мені келих із бордовим напоєм Аслек.
Обидва з такими загадковими очима, що я одразу зрозуміла – справа нечиста. Ось вона помста привалила!
Принцески неподалік завмерли з хитрими посмішками. Точно! Ці двоє знову вирішили з мене пожартувати.
І що тепер робити? Про вино в книзі з етикету була лише одна фраза написана: «юні леді не повинні зловживати міцним вином, щоб не сталося чогось непередбачуваного». І більше жодного слова.
Потрібно щось відповідати. Я переводила погляд із запропонованих мені напоїв на самих принців.
У будь-якому разі, вина краще з їхніх рук не брати. Тільки як чемно відмовити, щоб не образити благородних нащадків? Самі собою прийшли на думку минулі наші посиденьки в альтанці.
– Як? - простягла я, сформувавши невинно-здивовану фізіономію. - А солодощі ви не принесли?
Ті дружно переглянулись. Ага, теж згадали.
- Тоді прошу мене пробачити, - продовжила я вже впевненіше, розуміючи по їхніх обличчях, що цього разу їхній фокус не вдасться. – Так шкода, але я вино без солодощів не п'ю.
Такого ці двоє явно не очікували. Цікаво, що трапилося б, вибери я один із запропонованих напоїв?
Дракон першим зреагував на мою відмову: відсалютувавши мені келихом, випив його сам. Барс, хмикнувши, повторив маневр брата.
Обстановка сама по собі розрядилася, навіть принцески втратили до нас всякий інтерес.
І то добре, значить, примудрилася не зробити цього разу дурниці. Хотіла б знати, що сталося б зроби я інакше.
- А що б сталося, якби я обрала один із келихів? - запитала принців, що продовжували біля мене стояти, кидаючи косі погляди один на одного.
- Суща дрібниця, - цього разу вирішив відповісти Сніжний. - Вам довелося б лише танцювати весь вечір з одним із нас.
«Нічого собі, дрібниці! - подумала я, згадавши одне з правил етикету, де говорилося, що дівчина не може танцювати більше одного танцю з одним кавалером, інакше буде скомпрометована. – Ось, два високородні засранці!»
- Ви дуже кмітливі! - несподівано пролунав поруч ніжний жіночий голосок.
Я обернулася, переді мною стояла Шабрані, дружина кронпринца. Вклонилася їй як належить, вона легко кивнула у відповідь.
- Не гнівайтесь на них, - продовжила дівчина, посміхнувшись двом великовіковим шалопаям. - Вони часто роблять цей трюк. Лише раніше втрьох пустували.
Вона показала келихом, що тримала в руках у бік, де стояв її чоловік і продовжила:
- Так само вони одного разу підійшли до мене, - вона хихикнула так забавно і по доброму, що я не змогла стримати усміху у відповідь. – Вгадайте, чий келих я вибрала?
І принцеса посміхнулася, дивлячись закоханими очима на свого чоловіка. Мимоволі теж глянула на кронпринца. Невже ці двоє дійсно люблять один одного? Таке можливе в цьому світі, що прогнив? Чи лише гра на публіку?
- Ох, вибачте, - несподівано схаменулась принцеса і додала з легким кивком. - Я зовсім забула представитися: Шабрані!
- Алана! – просто відповіла їй.
У цьому світі ще ніхто з панів не виявляв так відкрито добрих почуттів до мене і це трохи насторожувало.Чи я відвикла довіряти людям за проведений тут час, чи знову передчуття?
- Ви дочка лікаря, я права? - запитала тим часом, дівчина і я мимоволі задивилася в її красиві, як небо очі. Неможливо було не захоплюватися нею.
Кивнула у відповідь ствердно.
- Алана, приходьте завтра до нас на чай, хочу з вами ближче познайомитись. Ви мені здалися дуже цікавою людиною, а це така рідкість при дворі. Приходьте!
Останнє слово вона шепнула на вушко, обдавши наостанок солодким квітковим ароматом, і вирушила по залу.
До речі, тут усі пересувалися від купки людей до купки, і розмовляли. Такий собі броунівський хаотичний рух по залі.
«Дуже цікава пропозиція, – подумала їй услід. – Може, я надто обережна, але якось не по собі від такої добросердечності. Що за нею ховається? Навіщо вона завела зі мною знайомство? Навколо повно знатніших осіб, що її привело до мене? Дружина його високості надто загадкова постать, щоб ось так легко їй повірити».
- Шабрані дуже гарна жінка, - сказав їй услід Дракон, що раніше дуже уважно прислухався до нашої розмови, а зараз із загадковим виразом на обличчі дивився на принцесу.
Заявляти таке за іншої такої ж прекрасної жінки (це я себе нескромно обізвала), отже, кидати їй виклик. І в нього вдалося, всередині маленький ураган піднявся, захотілося ляпнути якусь шпильку. Але я стрималася, не давши йому спровокувати себе.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно