Таємниця Чорного Дракона. Злочинець - Аманді Хоуп
Як же, залишишся тут оптимістом, виринувши в чужому непривітному світі та ще й без можливості повернутися додому.
Ванько безтурботно вивчав кімнату, не звертаючи уваги на мій стан. Дійшов до кошика із продуктами від маленького принца. Витяг якийсь фрукт і засунув у рот. Який безшабашний товариш. Життя його нічого не вчить. Далі братик пройшов до вікна і взяв у руки бульбашку з отрутою. Потягнувся вже відкрити, як я з жахом підскочила і вихопила посудину.
- Це отрута! - промовила якимось чужим голосом, ледве переводячи подих.
У голові виникла моторошна картинка, що я не встигаю добігти, а цей лоботряс відправляє вміст прямо собі в рот, як хвилину тому фрукт.
- Ти чого така нервова? - здивувався той, поглядаючи на мене скоса.
- Ваню! - на мене злість накотила неймовірна, ледве стримуючись, промовила. - Це отрута і дуже страшна! Достатньо однієї краплі, щоб роз'їло твої пальці до кісток.
- А навіщо вона тобі? – відразу запитав братик, з підозрою дивлячись на пляшку у моїх руках.
- Та це не моє ... - почала пояснювати я, але не встигла, у двері постукали.
І гучний голос стражника сповістив:
- Пані Алана, до вас Його Високість, принц Асгард!
- Одну хвилину, я не одягнена! - крикнула перше, що спало на думку і почала виштовхувати недолугого братика в те саме вікно з якого він з'явився.
- А чого це до тебе принци так пізно приходять? - запитав хлопчик, опираючись моїм потугам його виштовхати, і навіть не збираючись допомогти сестрі.
- Ваню! - прошепотіла зло.– Давай усі запитання потім! Якщо він тебе тут застане, то нам обом буде капець!
З мене навіть жаргон попер, щоб братику зрозуміліше було.
- Гаразд, - переступив він нарешті підвіконня. - Пустуня ти, сестричка!
Додав на прощання і, хитро підморгнувши, зник у вечірньому саду.
Випроводивши братика, не зволікаючи кинулася до дверей, щоб принц нічого зайвого не запідозрив, і тільки в останній момент помітила, що все ще тримаю злощасну бульбашку в руці. Повернула її на підвіконня і вже спокійніше пішла відчиняти.
Спинку випрямила, підборіддя підняла, таки я пані, треба відповідати.
Відчинивши, відступила вбік, даючи Його Високості пройти.
- Швидко ви одяглися, - видав Дракон, пройшовши через усю кімнату саме до того вікна, за яким зник Ванько.
– Що? - не зрозуміла його відразу, стежачи за ним з тривогою, але тут же згадавши про упущену фразу, коли принц був ще за дверима, додала. - Я просто спала перед тим, як ви прийшли, потрібно було час привести себе до ладу.
Принц постояв трохи, щось розглядаючи, потім обернувся до мене.
- Мені здається, ви трохи схвильовані? - спитав надто вже пильно дивлячись мені в очі.
Цей погляд не обіцяв нічого доброго. Так дивиться кат на свою жертву. Невже щось запідозрив? Чи чув Ваньчин голос? Доведе мене цей принц до божевілля.
- Ви маєте рацію, - не стала заперечувати, а скориставшись наданою можливістю, перевела його увагу в потрібне мені русло. – Сьогодні я знайшла у себе у речах дуже дивний предмет.
Пройшла до сусіднього підвіконня і вказала рукою на посудину з отрутою, що знаходилася там.Дракон перевів погляд на пляшечку, потім на мене, і знову повернувся до ємності.
- Де, ви кажете, знайшли? - спитав, підходячи ближче і обережно беручи до рук склянку.
- У себе в речах, - повторила я і додала. - У коробочці з лікарськими зіллями.
При цьому всім своїм виглядом виражала крайню міру невинності та зацікавленості у розслідуванні.
Його Високість відкрив кришку і як я нещодавно потяг носом повітря. Щоправда, не відсахнувся, а лише швидко закрив. На обличчі жодним м'язам не здригнувся, лише брова на долю секунди злетіла вгору, але відразу повернулася назад.
Якщо він і здивований, то не дуже. Ну, я теж ні в чому не винна, нема чого на мене так поглядати підозріло.
- І як давно воно тут? – спитав принц.
Тепер настала моя черга дивуватися.
- Звідки мені знати? - знизала плечима. - Я в ті коробки з самого прибуття до палацу не зазирала.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно