Злочинна союзниця - імператриця? - Аліна Скінтей

— Геть! — сухо сказав імператор, — і Тенебра йому підкорилися.

Слабка хвиля полегшення прокотилася її тілом, коли тіні почали розчинятися у мороці кімнати. Однак, перед зникненням, один із них нахилився ближче, так, що його дихання, холодне, як зимовий вітер, торкнулося її обличчя.

— Твій страх може затулити правду, леді Морвен, — прозвучав голос, ледь чутний, майже відгомін у глибині її свідомості. — Іноді безпечно знати менше, ніж дозволено.

З цими словами тінь остаточно розчинилася у пітьмі, і кімната повернулася до нормального стану, залишивши по собі відчуття важкості й натяк на загрозу. Еліанора спробувала зробити вдих, але відчула, як її груди стискалися, наче холодний слід їхньої присутності все ще обвивав її серце.

— Ти хотіла бути претенденткою, леді Морвен, — голос Естара був м’яким, але в ньому відчувався наказовий тон. — Привчайся до їхньої присутності.

Вона обхопила себе руками, намагаючись заспокоїти тремтіння, що не полишало її навіть тоді, коли нишпорки зникли. Їй зараз було зовсім не до присутності імператора. Зараз, всі маски були зняті. Еліанора була далеко не тою злодійкою-мандрівницею між світами. Зараз вона була звичайною дівчиною, якій не хотілося, щоб пітьма її торкалася. Сльози мимоволі покотилися по її обличчю. Вальдестіс стиснула щелепи, намагаючись приборкати потік солоних сліз, та нічого не вдалося. Вирівнявши спину, вона знайшла сили гордовито підняти голову, ловлячи погляд Німріана, хоча серце стукотіло важче з кожною миттю його мовчання. Її губи ледь смикнулися, виказуючи натяк на гірку усмішку.

— Я й не думала, що такі «почесті» чекатимуть на мене вже на цьому етапі, — вона промовила з витримкою, у погляді її зелених очей іскрилася лють. Злість від того, що він змусив пролити її сльози перед ним — Але, здається, цей шлях передбачає не лише присутність нишпорок.

— Я...

Еліанора підняла праву долоню до гори, змушуючи змовкнути імператора. Вона не хотіла чути його пояснень.