Наречена для дракона. Частина 2 - Марія Люта
Аларай невдоволено скривив губи. Я ж швиденько відіслала вісник Роксані і променисто усміхнулася чоловікові:
- Доброго дня, лорде Аларай. Впевнена, леді Роксана і так здогадається. Думаю, ви шукали зустрічі зі мною, щоб я виконала свою частину угоди?
Глава Служби внутрішньої безпеки Загір'я уже хотів щось відповісти, але тут його погляд зачепився за медальйон Луїзи. Лорд Аларай навіть піддався трохи вперед, але я завбачливо відступила і ніби несвідомо торкнулась прикрасу рукою, ховаючи її від погляду чоловіка.
- Ну що ви, леді Анно. Ваша частина угоди втратила свою актуальність, я й сам здогадався про підозри Арденса. Повірте, наша зустріч цього разу випадкова, хоч і надзвичайно корисна. Але прошу мене вибачити, я знову геть-чисто забув про манери. Сподіваюся, цей день буде кращим, ніж у нашу попередню зустріч, - сказавши це, принц стиснув свій артефакт переміщення.
- Я теж на це сподіваюся, Ваша Високосте, - я невинно усміхнулася.
- Скоро побачимося, леді Анно. Зовсім скоро.
І принц зник за секунду до того, як у кімнату влетів Бахтієор, а за ним і Ребекка.
Складно описати, як пройшла розмова з лордом Бахтієором. Якщо раніше він винив себе через те, що це його сила вбила кохану дружину, то тепер картав, що сліпо довіряв цілителям. Я покинула будинок найкращого друга Арденса з важким серцем і похмурими думками, сподіваючись, що доля не притримала на вечір жодних потрясінь.
Якби ж то. Невдовзі з'ясувалося, що вечір мене очікує не легший.
Коли я повернулася до лікарні, у приймальному передпокої мене зустрів щасливий Миш і простяг загорнуту в папір книгу:
– Це тобі від Глави Цеху крадіїв. Плата за послуги.
- Що це? - я заінтриговано почала розпаковувати подарунок. Розв'язала мотузку, розгорнула дорогий чорний оксамит...
- Коли ти сьогодні повернулася, то згадувала, що не проти на неї поглянути... Це та легенда з покоїв імператора.
Я з розмаху плюхнулася на кушетку, не вірячи своїм очам. На м'якій шкіряній палітурці золотими фарбами був виведений напис древньоурською мовою: "Істинна історія про Драка Всемогутнього і Арату з роду Очеретяних Котів, записана з вуст очевидців на самому початку часів".
"Драк Всемогутній і Арата з роду Очеретяних Котів"... Всевидячий... Легенда про Обрану і історія могу роду - це, виходить, одна і та ж сама історія!
Ще ніколи я не відкривала жодної книги з таким хвилюванням. І все ж таки воно посилилося в сотню разів, як тільки я поглянула на першу сторінку рукопису. Я знову засумнівалася у своїх очах, відмовляючись вірити у побачене: я вже зустрічала цей почерк раніше! Ці червоні великі літери у формі птахів, це золоте обрамлення... І бачила я їх у себе вдома, в Араті, на обірваних аркушах, що зберігалися в діда в кабінеті серед десятків інших книг. Я навіть тримала їх у руках, але не встигла прочитати і слова – дід побачив і вилаяв. Та й древньоурську я тоді фактично не знала...
Зараз же я тремтячими пальцями перегорнула рукопис у самий кінець - і точно, там не вистачало кількох сторінок. Проклятий Урх, частина легенди, точніше – її закінчення, весь цей час зберігалась у мене вдома! Хоча, після такої назви, напевно, не варто дивуватися.
Я знову повернулася до початку рукопису, коли переді мною з'явився чорний вісник. На ньому було написано лише одне слово: "Зараз", та додавався невеликий кулон. Як тільки я доторкнулася до кулона, простір переломився, і я опинилася перед ясними очима Його Імператорської Величності. Залишилося порадіти, що хоча б легенду я встигла залишити в кімнаті, а то б Багратіон спіймав би мене на гарячому.
- Отже, леді Анно, ви обіцяли мені допомогти...
Як ви там сьогодні? У нас трохи голосно було. Та тримаємось! Наше ППО - це сила)
