Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

Йовіла видихнула так глибоко і полегшено, наче з її плечей звалилася ціла кам’яна гора. 

 – Я, звісно, думала, що це виведе тебе в перші ряди наречених, але якщо це просто допоможе утриматися на відборі – теж непогано. Якщо ти вилетиш – я тебе потім четвертую, я тобі обіцяю, – пригрозила Сара, і попри тендітну статуру гномки Йовіла навіть не думала сприймати її слова несерйозно. Вона могла би, і краще би Йовілі її не підводити – тож вона тільки дрібно покивала зі слухняним та покірним лицем. 

  –..І це всі хороші новини на сьогодні. Хочеш перейти до поганих? – запитала Сара, міцно тримаючи Йовілу за лікоть та відводячи її якомога далі від гуртожитку – якраз у тому напрямку, з якого сама Йовіла щойно і повернулася. 

 – Не думаю, що у мене тут є вибір, – з зітханням відізвалася Йовіла, стримуючи справжнє позіхання. Вона втомилася так, що була готова завалитися спати прямо посеред дерев і квітів. 

 – Тут ти права. Якщо коротко – те, про що ми говорили минулого разу, підтвердилося. Щось на цьому відборі точно нечисто. Я трохи порозпитувала, дещо підслухала – покидають учасниці відбір точно через дивні видіння. Але щось трапилося нещодавно в палаці геть дивне – я чула пізно ввечері, як здійнявся переполох і всі бігали хто куди, але мене дуже делікатно ледь не замкнули в кімнаті, – обличчя гномки перетворилося на мить на злісний оскал. – Ну але я так чи інакше підслухала вартових, що чатували мій коридор. 

Йовіла підняла брови. Такий переполох у палаці точно був не до добра. І, цілком можливо, він був пов’язаний з тим, що Сорен тинявся з тим артефактом попід огорожею та вишукував пробоїни у захисті. 

 – Коротше, вони щось між собою говорили про те, що пощастило, що не довелося виконувати якусь брудну роботу. І що спати  після побаченого їм буде дуже важко. Чесно, я не можу уявити собі багато речей, які порушать сон тим громилам, окрім чогось дуже кривавого і смертельного. Але доказів у мене, звісно ж, немає, тож все може бути менш трагічно. У всякому випадку, я сподіваюся на це, – невпевнено додала Сара, але за її тоном Йовіла розуміла – сама вона у це зовсім не вірить. 

 – Думаєш, вбили когось з придворних? – запитала Йовіла, і відповідь прийшла їй у голову відразу ж після того, як вона поставила запитання. 

 – Ні. Тут би важко було приховати, і точно пішли би чутки. Ну, тобто, вони і так є, але нічого конкретного – всі придворні на місці, і ніхто нічого не бачив. Ось тільки є кілька людей у палаці, чиє зникнення можна дуже просто пояснити. Ну, точніше, були у палаці. 

 Йовіла задумливо кивнула. Тепер все не те що ставало на свої місця – ні, вона все ще не розуміла, що ж в ім’я всіх богів тут відбувалося, – проте вона починала вбачати певну логіку. Звісно, Лана Вільгейм не стала би повертатися ані до герцогського маєтку, ані до монастиря. Вона би радше померла, ніж зробила би це. 

Ну і, здається, саме це з нею і сталося. 

Королівський відбір набував зовсім нових барв, і сон Йовіли наче рукою зняло. Вона ще мала тут дуже багато роботи.