Не можна вбити - Велена Солнцева

Набравши номер, довго чекала доки жінка візьме слухавку, якось не задумалася про те що сьогодні неділя і лише дев'ята ранку, і що викладач може спати.

-Слухаю.

Голос був сонним та роздратованим.

-Здрастуйте, Алло Євгенівно, вас турбує Настя Литовська.

Я чітко почула позіхання у трубку, а тому швидко продовжила.

-Алло Євгенівно, у мене серйозно захворіла бабуся, тому мені просто необхідно на кілька днів поїхати, я зможу потім за хвостовками без проблем здати сесію?

У слухавці чулося мовчання, а потім сонний голос пробурмотів:

-Литовська, ти бачила котра година? Їдь до своєї бабусі, повернешся підійдеш до мене.

З полегшенням видихнула, вилетіти з універу я ніяк не могла собі дозволити. Телефон знову ожив у моїх руках.

-Слухаю.

-Тебе чекати?

Я зовсім забула що Катя чекає доки я їй віддзвонюся, іноді вона буває занадто наполегливою.

-Не потрібно.

-Все нормально?

-Не зовсім.

-Тоді я зараз піднімуся.

Вона скинула виклик. Подруга нагадувала мені таран, який пре напролом. Іноді її надмірна опіка душила, мені й деспотичної матері з головою вистачало. За кілька хвилин двері без стуку відчинилися.

-Блін, Настя, ти не говорила що в тебе такі сусіди красині.

Вона смішно округлила очі.

-Які сусіди, Кать? Квартира вже рік як порожня. Наскільки я знаю після смерті баби Маші, там ніхто не живе.

-Тепер мабуть живе.

Вона припала до дверного вічка.

-Гарячі хлопці.

Повернувшись до мене вона підморгнула і облизнула пухкі, злегка підкачені гіалуронкою губи, і нарешті обвела поглядом безлад що твориться навколо.

-У вас обшук був?

-Коли прийшла вже так було. Сьогодні їду до бабусі, мама написала записку щоб я терміново приїхала, бо баба при смерті.

-У тебе була бабуся?

Катя пройшлася квартирою на автоматі підбираючи речі.

-Виявляється так, тільки бачила я її раз у житті, і особливо теплих почуттів до неї не маю.

Зваливши зібрані речі на диван, подруга рішуче розвернулася до мене.

-Значить так, поїдемо завтра машиною. Сьогодні я не можу, є кілька термінових справ, а ось завтра я повністю вільна.

З сумнівом подивилась на неї.

-З завтрашнього дня сесія. - з натяком простягла.

-Ну і фіг з нею, потім здам. Ну так що?

Я зважила всі за і проти, і вирішила що краще з комфортом проїхатися машиною, ніж трястись кілька годин в електричці.

-Добре.

-От і вирішили. Допомогти тобі тут усе прибрати?

-Якщо в тебе є час.

Вона махнула рукою і вирушила до кухні.

-Добре ж у тебе мама відірвалася.

Я зрозуміла що вона про пляшку коньяку.

-Вона дуже рідко п'є, мабуть сильно переживала.

-Мабуть, і як вона в такому стані ще кудись поїхала?

Я про це раніше не думала, а зараз думка щільно засіла в голові. Спробувала набрати маму, але телефон щоразу відповідав що абонент поза зоною дії мережі. Заспокоїла себе тим, що можливо в селі просто зв'язок не ловить.

-Може все ж таки краще сьогодні поїхати? - Запитала у себе особливо ні до кого не звертаючись. Невгамовний черв'ячок тривоги підточував зсередини, змушуючи раз у раз неспокійно озиратися і оцінювати вчинений безлад. Тут наче щось шукали.

З кухні тут же пролунало роздратоване.

-Один день нічого не вирішить. Завтра спокійно поїдемо, і зможемо всі разом повернутися назад у будь-який час не підлаштовуючись під розклад електричок.

-Напевно ти маєш рацію.

Катя знову повернулася до кімнати.

-Звичайно маю, я в цьому навіть не сумніваюся. - вона задумливо обвела поглядом кімнату. - Давай я допоможу тобі прибратися.

-Ти ж казала що в тебе справи.

Вона тихо хмикнула.

-Не можу ж я кинути тебе в такому стані, ще чого доброго зірвешся і все-таки помчишся вперед поїзду.