Не можна вбити - Велена Солнцева

-Це що? - пошепки запитала, сподіваючись, що мені це примарилось.

-Моя мітка, ти випила сильну отруту, змішану з відваром правди. Сама б ти не впоралася.

-Але навіщо тавро? - все ще вивчала дивно знайомі собачі морди.

-Бо відьмі з лікуванням може допомагати тільки близький родич або господар.

Мене пересмикнуло від формулювання відповіді. Відчуваю себе рабинею.

-Господарь? -  перепитила,  як же мені хотілося в цей момент запустити чимось тяжким по деяким надто самовпевненим особистостям.

-Настя, я зараз тобі дещо поясню, а ти маєш прийняти це. Тут не йдеться про те, чи хочеш ти цього чи ні, це реалії світу в якому тобі доведеться прожити як мінімум п'ять років. Але це тільки після того, як я візьму свою плату.

Захар так кровожерно посміхнувся, що я проти волі спробувала відсунутись подалі, і знову ледь не впала. Цього разу втрималася сама, схопившись за стіл.

-Якщо ти мій господар. - Слово "господар" ледь не виплюнула як лайку, настільки воно різало мені слух. - То яка може бути плата?

Хлопець тяжко зітхнув.

-Забуваю, що тобі потрібно пояснювати елементарні речі, які в цьому світі знає кожна дитина. Я темний цілитель, це моя основна спеціальність, сильний темний дар, що проявив себе, некромантія була пізніше. І як темний цілитель я маю брати плату за будь-яку допомогу.

-І яку плату?
-Для того щоб взяти якнайменше я і затаврував тебе. Мені буде достатньо кількох ковтків твоєї крові.

Сковтнула, уявивши що він би зажадав якби я не була під його заступництвом.

-Ти ще й вампір на додачу?

Захар голосно засміявся.

-Ось якраз до них не маю жодного стосунку. Кров у нашій країні часто стає валютою, ти пізніше зрозумієш. Кров несе у собі частинку сили господаря, як життєвої, так і магічної. Таким чином, я заберу собі всього пару днів твого життя.