Не можна вбити - Велена Солнцева
Я слухала прочинивши рота, нічого собі дідусь начудив.
-Прибутку?
-Так, адже раніше мої старші хлопчики займали пости в раді, та й містер Харон був штатним некромантом у слідчому комітеті, а зараз ...
Її перебив містер Харон.
-Що ж ви не п'єте чай, Анастасія? Може не сподобався, то зараз скажемо Крістофу він замінить.
Я зрозуміла, що відвертості закінчилися, і мені недвозначно вказали, що більше не варто копатися в чужій білизні.
-Дуже смачно, дякую.
Забувшись, зробила великий ковток вже встигнувшого охолонути чаю. Тілом ніби тремтіння промайнуло.
-Бодьорить, чи не так? - мати Захара випробовувально подивилася на мене. - Усі сбори я роблю сама. Впевнена у вас виходить не гірше, тим більше що ваш рівень дару значно більший за мій.
Її очі блищали, руки гарячково вистукували дріб на підлокітнику крісла.
-І якщо зовсім відверто, Анастасія, у нас до вас прохання. - на мене випробовуюче, як кролик на удава дивився містер Харон. - Ви повинні відмовити Захара від шаленої ідеї йти за живою водою. Це небезпечна і зовсім нікому не потрібна витівка. До того ж існування цієї сумнівної субстанції нічим і ніким не підтверджено.
-Це потрібно мені. - випалила не встигнувши зупинитися, і ледве язик не прикусила.
-І навіщо вам йти на такий ризик?
-Врятувати рідних.
Та що зі мною таке, слова ніби самі собою зривалися з язика. Непростий таки чайок виявився.
-Це ті які у стазісі у підвалі?
-Так.
Двері з гуркотом відчинилися, пропускаючи ще одного учасника.
-Я сподіваюся на цьому допит закінчено? – Захар закипав від злості.
-Що ж ти так рознервувався синок? Ми лише розмовляли. - Ліана випромінювала добродушність.
Він швидкими кроками підійшов до мене, і вихопивши чашку з рук, понюхав чай.
-І саме тому ви дали їй настоянку з таланцю.
-Ми лише як батьки хотіли дізнатися побільше. – у театральному жесті розвела руки Ліана.
-Дізналися?
-Можна і так сказати.
-Дуже добре. На вечерю нас можете не чекати.
Захар висмикнув мене за руку з крісла, і підхопивши на руки, стрімко попрямував до виходу.
