Магія у подарунок - Мiла Морес

Арджин із Дайною обмінялися поглядами.

- А в тебе хіба хлопець є?

- Так, ми нещодавно почали зустрічатися.

- Чому я про це не знала? – у голосі подруги звучить дитяча образа.

- Вибач, люба, не люблю розповідати, якщо ще нічого конкретно не зрозуміло.

Брешу. Безсоромно. Нахабно брешу. І де я потім знайду хлопця, якщо з Енді не склеїться? Ох, ні, такої думки не можна допускати. У нас все буде добре. Але зараз треба дати зрозуміти цим двом, що я не втручатимуся в їхні стосунки. Ну як не буду ... На Арджина прав виявляти точно не стану. Ось що я хотіла донести.

- Відмінна ідея, - чоловік схаменувся першим і помітно повеселішав. На мене глянув із вдячністю.

- Ой, я зовсім забула, мені ж потрібно зробити одне замовлення! - Знову брешу, але привід піти знайшла хороший. Залишу цих голубків наодинці, нехай розважаються.

- А я спати піду, - Дайна чомусь теж поспішає піти.

- Ні-ні, ви посидьте ще. Я може закінчу швиденько та приєднаюся. А?

- Гаразд, - подруга м'якша за повітряну кульбабу, її можна спрямовувати, злегка подувши. Добре, що я до неї з добрими намірами, і Арджин здається порядним.

- До речі, - перед відходом я вирішила напевно поставити їм тему для розмови, - ви схожі на чоловіка з дружиною. Знаєте, кажуть, що в ідеальній парі навіть зовнішні риси обличчя схожі. Це перша ознака того, що люди підходять одне одному. У вас чудова схожість.

Вхопила шматочок пирога зі столу та поспішила до своєї кімнати на другий поверх. Адже треба до кінця насолодитися новим житлом. А парочка нехай поворкує без мене. Видно ж, що він від неї без розуму, а Дайна зі скромності не подає сигнали.

Я їх навчу життя. Точно навчу.