Злочинна союзниця - імператриця? - Аліна Скінтей

Вона мовчала, її серце билося швидше, але обличчя залишалося спокійним, наче вода в темному озері. Цей момент став вирішальним, і вона знала, що тепер все залежить від того, наскільки добре вона зуміє ввести його в оману.

— Можливо, — вона знизала плечима, її голос знову став м'яким і рівним, — це не через мене. В Естара вистачає ворогів.

Вони продовжували стояти віч-на-віч, кожен тримав свою позицію в цій небезпечній грі, де маски брехні й правди змішувалися, стираючи кордони.

— В нас нічого немає проти Тенебра. Якщо вони розпізнають нас... — нана секунду-другу він запнувся. — Якщо це станеться, нам обом кінець.

Еліанора подивилася на нього з неприхованою рішучістю:

— Тоді ми повинні викрасти артефакти, перш ніж вони це зроблять.

— Добре, — сказав він після короткої паузи, відступаючи на крок назад. — Якщо ти справді нічого не приховуєш, тоді спробуй триматися якомога далі від нишпорок. — Він повернувся до дверей, і, перш ніж залишити її кімнату, зупинився на мить і, не обертаючись, тихо додав: — Пам'ятай, Вальдестріс... у цій грі не можна допустити жодної помилки. Жодної. Якщо дійсно хочеш лишити цей світ живою.
І, залишивши її в мовчазному, напруженому очікуванні, він тихо зачинив двері за собою, йдучи в темряву коридорів, що здавалися ще більш зловісними після зустрічі з тіньовими нишпорками.