Злочинна союзниця - імператриця? - Аліна Скінтей

Еліанора завмерла. Його слова потрапили прямо в ціль, торкнувшись найглибших страхів і сумнівів. Вона не знала, що відповісти, і замість цього стиснула губи в тонку лінію.

— Пішов геть, — прошепотіла вона, ледве стримуючи емоції. Її голос зірвався, і їй було важко говорити далі. — Пішов геть, Даріасе!

Він не став сперечатися. Здавалося, він зрозумів, що цього разу вона не готова почути правду, навіть якщо вона була такою ж очевидною, як і холодне світло зірок над ними.

Даріас ще на мить затримався, дивлячись на неї, перш ніж мовчки розвернутися і зникнути в темряві саду. А Еліанора залишилася сама, відчуваючи, як ніч огортає її своїм холодом, і її серце продовжувало битись у ритмі невисловлених слів.

"Та щоб тебе туман Шелдоріана накрив! Він верзе казна-що! Які ще ревнощі!" — все ніяк не заспокоювалася Еліарнора.

Вальдестріс підвелася, дивлячись услід Даріасу, який зник у темряві, і відчувала, як її руки тремтять від напруги. Вітер підняв кілька пасм її волосся, граючись ними на нічному повітрі, а думки в її голові змішувалися в хаос. Вона зціпила зуби, намагаючись утримати сльози, які підступали до очей.

— Як же він мене дратує! — прошепотіла вона крізь зуби, стискаючи кулаки. — Як він сміє судити мене?

Вона відчула, як холодні пальці розчарування стискають її серце. Що він розуміє про її страхи? Що він знає про тиск, що лежить на ній, про ті таємниці, які вона повинна зберігати? Він лише був одним із багатьох, хто судив її, не знаючи всієї правди.

Вона різко обернулася і пішла вглиб саду, намагаючись віддалитися від своїх думок і болючих слів Даріаса. Кожен крок відбивався глухим стуком у її скронях. Вона мусила знайти вихід з цієї плутанини, яку створив її власний розум. Їй хотілося знайти спосіб довести самій собі, що вона здатна не лише викрасти артефакти, але й довести імператору, що вона здатна виграти його гру, навіть якщо правила здавалися несправедливими.

Її ноги самі собою привели до найбільш відокремленої частини саду — тихої алеї, прихованої від основних стежок густими кущами та високими деревами. Здається, це місце було створене саме для тих, хто потребував відпочинку від світу, навіть такого обмеженого, як імператорський палац.

Вона різко зупинилася, відчуваючи, як гнів і біль тиснуть на її груди. У цей момент вона майже не могла дихати від емоцій. Здавалося, що весь світ звузився до маленького простору перед нею, і її свідомість заповнила одна думка — вона не може дозволити собі програти.

— Досить з мене цього скиглення, — твердо сказала вона сама собі, її голос звучав упевнено, навіть якщо її серце досі билося нерівним ритмом.

У ту ж мить позаду неї почувся тихий тріск гілки. Вона різко обернулася, і побачила постать, що стояла трохи далі в тіні дерев.

Примітки:
*Та щоб тебе туман Шелдоріана накрив! — побажання заблукати чи втратити орієнтацію.
*Шелдоріан — дух Туманів та Привидів, що охороняє приховані переходи між світами та таємниці.