Таємниця Чорного Дракона. Злочинець - Аманді Хоуп
- Аааа, - різко прокинулася і підскочила від жаху. До чого старий примерзився мерзенний.
Що це було? Знов спогади Алани? Про що вони цього разу попереджають? Хоч би не сталося знову чогось поганого.
У горлі пересохло, ледве злізла з ліжка, щоб попити води. Похитнулася, кімната попливла перед очима. У всьому тілі відчувалася дивна слабкість, ніби на грип починаю захворювати.
Даремно я забула випити те зілля, що лікар вручив. Навіть не пам'ятаю, де його лишила. Все-таки треба дотримуватися приписів лікарів.
Дошкандибала до столика з водою. Руки тремтіли, як у алкоголіка зі стажем. Та, що це таке? Постукуючи графином об склянку, налила собі води і залпом випила.
Ледве рухаючись, на напівзігнутих повернулася в ліжко. Здається, сьогодні найкраще з нього не вилазити.
Тільки знову зігрілася і задрімала, як двері зі стуком розчинилися і в них влетіла пихаюча здоров'ям Мірана, викликавши в мені, своєю свіжістю і радісним настроєм, роздратування.
- Ви вже вдома? - запитала вона очевидне. - Тоді вставайте, я зараз сніданок принесу.
В цей момент дівчина нарешті глянула на мене і одразу стривожено підбігла до ліжка.
- Що це з вами, пані? Якась ви дуже бліденька. Ненароком не захворіли? - приклала долоню до мого чола і додала: - Гарячки, ніби немає.
З старанністю почала загортати мене в ковдри, примовляючи:
- Цілу ніч, мабуть, лікували? Я чекала вас до сутінків, поки лікар не звелів йти додому. Що це ви себе не бережете? Ну, нічого, ми зараз миттю вас на ноги поставимо!
Від останніх її надто бадьорих слів, з досадою застогнала.Єдиним бажанням було поспати, і щоб ніхто не турбував щонайменше добу.
- Мірана, нічого не потрібно, я просто хочу відпочити, - промовила ледь-ледь.
- Згадала! - видала мені на це служниця. — Ось тут батько вам передав!
Простягла мені ту саму склянку, що я забула в лікарні, послужливо навіть пробочку висмикнула.
З небажанням витягла руку з-під ковдир і взяла посудину. Вирішивши, що гірше не буде, відпила небагато.
Смак виявився не таким уже й неприємним, як очікуєш від зілля, а навіть трохи з алкоголем. Горло принаймні зігрілося.
Не минуло й кілька хвилин, як я відчула себе краще. Оце швидкий ефект!
- Міране! - заявила їй бадьоренько. - Тягни-но сніданок!
Служниця, здається, цього тільки й чекала.
- Який сніданок? – спитала вона радісно. - Обід скоро!
І втекла, тільки спідниці прошелестіли. А я визирнула у віконце.
Дійсно був уже день, сонце стояло високо, у повітрі пахло здобою. Їсти захотілося відразу ж із небаченою силою.
На мою радість, дівчина повернулася швидко, з повною тацею їжі.
Не вилазячи з ліжка, закуталася в покривало. Сьогодні в мене «лінивий день», нікуди не піду, просиджу в ліжку. Книга є почитати, їжа для розуму, для тіла їжу притягне служниця.
Добре бути пані, можна цілими днями нічого не робити і при цьому тебе ніхто не засудить.
За доброю традицією, що склалася, за обідом Мірана почала розповідати останні плітки, а я намагалася слухати. Правда, сьогодні вона не розповіла зовсім нічого вартого уваги, все якісь розбірки між принцесами. Як одна інший нашкодила, а та їй у відповідь страшно помстилася. І все в такому ж дусі. Мимохідь згадала повернення другого загону Чорного дракона. Я слухала напівуха, думками блукаючи далеко.
Тільки те й робила, що жувала, сама дивуючись, скільки в мене влазить. Адже останній раз я їла у принца в гостях, а це було майже добу тому. Як тут не зголодніти? Оглянула тацЮ з їжею, з подивом відзначаючи, що на ній немає ні грама солодощів, крім булочок.
- Міране, щось солоденького хочеться, - перебила я чергову тираду служниці. - Я в принца в будинку їла такі смачні речі, нам з тобою треба буде з'ясувати, де він їх купує.
- У принца? - перепитала дівчина і почервоніла, опустивши очі.
- Так, а що тут такого? - здивувалася її реакції.
- Ну ... - служниця зам'ялася, кокетливо надувши губки трубочкою. – У суспільстві чоловіки…
І знову очі опустила. Чого це вона?
- Солодощі прийнято їсти перед тим, як… - і зробила величезні очі, про щось мені натякаючи.
Тільки я натяку не зрозуміла. Що за таємниці Мадридського двору?
- Перед сексом, чи що? – ляпнула перше, що спало на думку.
– Що? – перепитала дівчина незрозуміло
- Перед заняттями коханням? - виправилася я.
- Так! Якщо дівчина згодна вона ... - І залилася такою густою фарбою, що я трохи злякалася. Ніколи не бачила, щоб люди так червоніли: обличчя, шия, вуха, не здивуюся, якщо й п'яти того ж кольору.
- Стривай! - почало мені доходити потихеньку. - Це виходить, я їла солодощі відразу з двома принцами!
«Ось чого вони на мене так дивно поглядали, - інші свої думки я вирішила не озвучувати, бачачи ошелешене обличчя служниці. - А Барсік то провокатор! Навіщо це він мене на такий інтимний захід покликав? Провокував Дракона? Чи мене перевіряв? І такі вони задоволені обидва сиділи! Подумки вже в ліжко затягли!»
- Ось козли! – ляпнула вголос.
- Це така магія? – несподівано спитала Мірана, сьорбнувши чай.
- Ага, магія! - не стала я заперечувати. - Це коли начебто нормальний мужик, а придивишся - ні, все ж таки козел!
Що ж виходить: я цим двом обіцялася? Ну, зачекайте у мене герої-коханці місцевого розливу! Я вам зламаю стереотипи. Тільки суньтесь, в око заїду, мало не здасться.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно