Магія у подарунок - Мiла Морес

Він сидить у кріслі, цього разу повернувшись убік, якраз до стіни, де висить тарган з довжелезними щупальцями. Я борюся не на життя, а на смерть. Тільки й встигаю обривати лапки шкідникові, паралельно закидаючи його заклинаннями з нових прочитаних книжок. Знаю, що я зараз до біса крута. Захищаю Енді, наче рідного сина. І начебто я вже маю перемогти, але тварюка ніяк не здається. У неї знову і знову відростають щупальця.

– Обережно! - кричить Енді.

Що? Я не зрозуміла, як це сталося, але він потяг мене на себе. І я вже сідницями на його твердих колінах. Над головою пролетіла тонка, як лезо, клешня. Ще трохи і вона зняла б мені голову з плечей. Дихання зраджує, у мене вже закінчуються сили, я програю, хоча на його колінах напрочуд приємно.

- Іди до біса, тварюка!

Злість надає мені сили. Схоплююся з тепленького місця, витягаю дві руки вперед і люто гарчу. З моїх долонь, як із рота дракона, вивергається полум'я. Відчуваю щось гаряче обпалює не тільки кисті, а й обличчя. Тримаю руки так тридцять секунд, павук уже на стіні обвуглився.

О, Боже, що це? Що я наробила? Я не встигла цього вимовити, тільки мимохіть подумала. Руки ще виставлені вперед, енергія з мене продовжує витікати, а павук на стіні оживає. Він відроджується, набуваючи колишніх форм.

- Фе-е-е-ня! Як його вбити?

У голові чую вихованця. Повчальним та спокійним тоном, ніби я на лекції в університеті, радить увімкнути вогонь. Але ж я не знаю, як це зробити! Паучище насувається на нас з Енді, я розгублена, але ще не позбавлена люті. Знову виставляю долоні вперед. Спалах, вогонь, білий кабінет горить багряним. Тарган підсмажений. Я опустила руки і впала на підлогу.