У пошуках легенди Книга 1 - Yu Lee

Після кількох годин битви поранених ставало дедалі більше. Я вже відзначила кількох людей, яких треба лікувати першими, оскільки ушкодження вони мали досить серйозні.

Спостерігаючи за цим, я розуміла, що таке видовище, як ця битва, не забудеться ніколи. Адже не часто побачиш бій таких гігантів, кожен удар яких супроводжується спалахами світла, а коли розкриваються пащі оголюючи ряди білосніжних гострих зубів, чекаєш якогось лютого рику, але чуєш лише гучне посвистування, або неземне мелодійне завивання. Воно було незвично для моїх вух і мені доводилося періодично їх закривати, але я б не сказала, що цей звук був такий нестерпний для людського сприйняття.

Коли світанок був вже близький, істоти почали поступово зникати, і зрештою від цього бою залишилися тільки сплячі, поранені люди. Я миттю підбігла до особливо критичних і почала їх зцілення лікувальною магією, яка насправді забирає дуже багато сил, тому що передбачала лікування людини за рахунок своєї енергії. У результаті, коли закінчила, просто впала поруч. Я дивилася в небо та відпочивала, а найкращий спосіб відновити енергію – це поспати. Але на жаль, після тої рослини, що згодувала мені Фумі, я спати не можу цілу добу. А ще останню ніч треба якось протриматися.

Коли Том прокинувся і знайшов мене на галявині, я вже встигла відпочити і одразу ж розповіла йому, що з ним сталося. Звичайно, він спочатку мені не повірив. Після довгих пояснень, починаючи ще з легенди, мені вдалося якось його переконати, і ми нарешті вирішили повернутись до заїжджого двору, де до речі залишилися всі наші речі. Але щоправда пішли ми лише після того, як Фумі знайшла чергову порцію тих диво трав.

– О! Це ж корінь Вігіла, – раптом здивувався Том. – Так ось чому ти досі така бадьора, якщо всю ніч не спала.

– «Він в курсі, що це таке!?», – не менш вразилася лисиця.

– А ти хоч звідки знаєш про ці корінці? – з деякою недовірою запитала я Тома. – І чому до речі корінь, я ніби не корінь жувала вчора? – раптом згадалось мені, що земля на зубах наче не хрустіла.

– Ну, щоб компенсувати відсутність якоїсь магії, мені для вступу до Альянсу довелося пройти найрізноманітнішу підготовку. У тому числі і по лікувальним рослинам – зізнався він. – А Вігіл корінь, тому що зазвичай в медицині застосовується саме корінець, його висушують, подрібнюють і можуть пити як чай, що бадьорить. Ну в даному випадку у нас немає на це стільки часу, і тому використовуються пагони цієї рослини. Коли йому бракує вологи з землі воно викидає такі вусики щоб красти її в інших місцях, і в них також міститься достатня кількість речовини, що бадьорить. – пояснив Том і продовжив міркування. – Але в цьому лісі досить сиро, тож думаю складно було знайти цю рослину з пагонами. Лисиця молодець! – вперше він її похвалив.

– А ти можеш бути досить корисним. Знання у медицині багато коштують. Втім, зараз не час для цього. Потрібно якнайшвидше убезпечити тебе від цієї капості.

Цього разу, не чекаючи вечора, Фумі згодувала бадьорячу рослину Тому, обділивши при цьому мене, тому що виявилося, що повторне їх вживання було заборонено через тяжкі наслідки на серце, до тих пір, поки не закінчилася дія першої порції.

– Що тепер робитимемо? – нарешті запитав Том.

– Для початку повернемося до села, разом з усіма цими людьми, потім поїмо, а потім вже розбиратимемося з усім по черзі!

Цього разу ми впоралися швидше з виходом із лісу, а потім пішли в один із найпристойніших закладів цього села і замовили значну частину страв із запропонованого меню і звичайно ж яблучний пиріг на десерт. Через це офіціантка навіть кілька разів уточнювала чи буде нас лише двоє, чи ще хтось прийде. Їй здавалося, що таку кількість їжі просто неможливо з'їсти тільки вдвох, а нас то не двоє, якщо не рахувати Фумку, то четверо, враховуючи  тих створінь, які сидять усередині нас і чатують повного місяця.

– Ну то що? – все ніяк не міг вгамуватися Том.

– А що? Все начебто й так зрозуміло. Ми вже поїли, і тепер залишилося просто відпочити, щоб протягнути наступну ніч. Ввечері ж ми знову повернемося на ту галявину, і просто поспостерігаємо за подіями, що відбуваються там. Вранці, напевно, будуть поранені, і їм потрібна буде наша допомога, як моя так і твоя.

– Добре я все зрозумів. Тоді зустрінемося ввечері.

І Том відразу ж після рясного перекусу без настрою пішов вивчати тутешні околиці і дізнатися як почуваються жителі, що повернулися. Мабуть, він дуже засмучений, що і його використовували таким чином.

– Звісно, ​​до вечора! – сказала я йому вслід і покликала офіціантку, щоб принесла мені трохи вина і наш рахунок. Замилувавшись жвавою вулицею з вікна я помітила, що Тома оточили діти, швидше за все їх привабили його мечі і він почав хвалитися ними. – «Ти диви, а він виявляється дуже товариський зі сторонніми», – зненацька відкрила я собі Тома з іншого боку і продовживши за ним стежити поки напій в моєму келиху не закінчиться.

Повернувшись до своєї кімнати, я навіть не знала як відпочивати, якщо спати зовсім не хочеться. Але все ж таки вирішила спробувати просто полежати на ліжку і обмірковувати те, що відбувається. Мене почало турбувати одне питання: ця чудо-рослина діє цілу добу, і якщо я припустимо не прийму сьогодні вже другу, то як же я зможу цю ніч пережити, адже на мене тоді навалиться аж дві безсонні ночі. Сподіваюся якось впораюсь, адже цього разу Том не спатиме. З такими роздумами я провалялася на ліжку аж до вечора. Гуркіт у двері повернув мене до реальності. У коридорі вже чекав Том, і ми негайно попрямували до коней.