Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Як ти міг?

Анір і Мунд стояли один навпроти одного. Обидва схожi один на одного, як двi краплi води — світле волосся, блакитні очі, широкі плечі — зате такі різні у вчинках та словах.

— А що тебе не влаштовує, братику? — Анір скривився, махнув рукою. — Так, я хочу служити нашому імператору! Хочу стерти ганьбу, що тягнеться за нашою сім'єю стільки років.

— Про яку ганьбу ти говориш? — спокійно поцікавився Мунд. — Ти віриш чуткам?

— Та які чутки до нижчих матерій! — пирхнув молодший із близнюків. — Наш батько зрадив королівську сім'ю, дозволив захопити Белонд, а нам тепер розплачуватись за осуди та косі погляди!

Я навіть зреагувати не встигла. Мунд тільки смикнувся і впечатав кулак у вилицю брата. Анір похитнувся, але встояв на ногах.

— Ще раз почую від тебе такі слова, і я більше не матиму брата, — голос прозвучав, як завжди, рівно і спокійно. — Якщо ти так віриш в усі ті чутки та плітки, що плетуться навколо нас, провалюй.

— Стоп! — я ляснула в долоні, ніби сповільнився час, а я перехопила чари, які запустив у брата Анір.

Вогненна куля з шипінням згасла в повітрі, так і не досягнувши мети.

— Лорі! — молодший із близнюків смикнувся. — Тебе не вчили стукати?

— Та ваш скандал весь будинок чує, — видихнула я, вклинившись між ними. — Що ви тут влаштували? Здорові лоби, а ведете себе як діти! Анір, що за новини? В яку гвардію ти назбирався?

— В імперську, — роздратовано буркнув він і глянув на брата.

Але я знала, що вони не наважаться продовжити лайку при мені.

— І навіщо? Чутки від нас своїми діями не відженеш. Тільки породиш нові, хіба ти цього не розумієш?

— Гірше не зробиш. Тим більше зараз, коли рід відчайдушно потребує грошей.

Тема боргів була і для мене болісною. Але я вже знайшла вихід із цієї ситуації — робота в академії оплачується дуже і дуже добре. Головне там затриматися, а не вилетіти після першого ж тижня викладання.

— Про це можеш не перейматися, — сказала я якомога спокійніше. — Я зможу витягти нас із фінансової ями. Більше того, ви обидва збиралися вступати до академії, хіба ні?

— Він провалив іспити, — Мунд здав брата з тельбухами. — Засипався на бестіології та бойовій магії.

— Ти не казав…

— Ти була надто зайнята, Лорі, — обурився Анір. — Тобі вічно до нас нема діла.

Мені здавалося, що зараз я розмовляю не з повнолітнім хлопцем, а з незадоволеною та скривдженою дитиною. Видихнувши, я на мить заплющила очі, а потім зірвалася.

— Ти хоч розумієш, кому збирався служити? — слова зривалися з язика отруйними батогами. — Ти присягнув на вірність узурпатору. Людині, яка втопила в крові десятки країн, щоб збудувати свою деспотичну імперію! Саме через нього на нашій сім'ї лежить тавро. Саме через нього загинула наша мати. Ти збожеволів, Анір!

Брати косилися на мене з недовірою. Я ніколи не дозволяла собі розмовляти з ними у такому тоні. Завжди намагалася підтримувати та допомагати, але не вичитувати. І здається, прогаяла момент, коли одному з них не вистачило міцного потиличника.

— Це вже тебе не стосується. — Анір повернув погляду злість. — Клятва принесена. Я збираю речі і завтра вирушаю до казарм. Буду служити під керівництвом генерала де Лавінда.

У мене ніби ґрунт з-під ніг вибили. Знову де Лавінд! Ця зміюка все більше обвиває кільцями нашу сім'ю!

— Лорі, він збожеволів! — Мунд акуратно торкнувся мого ліктя. — І з цим уже нічого не вдієш.

— Аніре, одумайся, — востаннє попросила я і натрапила на цілковиту ворожість у погляді брата.

— Питання закрите, — він потер забиту вилицю. — Залишіть мої кімнати. І якщо не хочете такого брата, що ж, благати і повзати на колінах не стану. Я вибрав свій шлях.

Мунд не став сперечатися, потягнув мене до виходу. У коридорі почулися поспішні кроки слуг, які підслуховували скандал. А я усвідомила все, що сталося тільки тоді, коли двері за нами зачинилися.

— Ми спізнилися, — я обхопила руками плечі та відійшла до вікна.

— Це давно почалося, — сказав Мунд. — Анір утомився від тих слів, що летять нам у спину. Пам'ятаєш випадок, після якого його виключили з вищої школи?

— Він побився із сином герцога? — я спохмурніла, намагаючись пригадати основну причину тієї події.

— Так. А знаєш, за що?

— Ні, він мені так і не сказав. Як і батькові.

— І не скаже, — Мунд сперся спиною на підвіконня. — Син герцога Вільха кинув звинувачення у бік тата. Обізвав його зрадником. Анір цього терпіти не став.

— Де ми, а де Ольхи, — зітхнула я.

Свій титул ми втратили ще п'ять років тому, і почалися перші проблеми з фінансами. Які з кожним роком ставали все серйознішими і складнішими. І лише зараз у мене з'явилася нагода щось виправити.

— Ти сказала, що знайшла спосіб витягти нас із боргів, — переклав тему Мунд. — Сподіваюся, ти не прийняла пропозицію де Лавінда?