Магія у подарунок - Мiла Морес

- Як ви тут опинилися?

- У всіх одночасно спрацювали браслети. У всієї спільноти. Сюди були відправлені всі, хто не мав завдання.

- Чому?

- Так буває, якщо комусь дуже важливому загрожує загибель.

Елім швидким поглядом ковзнув по Енді.

- А до цього, виходить, можна було відмовлятися і мене підставляти? У який момент рівень ваги підвищився?

Виновата дитина мовчить, дивлячись на мене з жалем. Звісно, нехай усі відчують свою провину. Я тут сама віддуваюся, поки вони просто тиснуть на своїх браслетах кнопку відмови.

Піднімаюся самотужки, демонстративно ігноруючи руку Нотрила. А ось від допомоги Енді не відмовилася, він спритно поставив мене на ноги, піднімаючи за талію.

- Дякую, - посміхнулася Енді.

- Есма, я можу відвезти тебе додому, - Елім не поспішив піти геть.

- Не треба, я ще не збираюся додому.

- Куди тобі треба? Я підвезу.

- Еліме, дай мені спокій, - я прогарчала, ще й махнула рукою для залякування. - Я нікуди з тобою не поїду. Я написала тобі тільки тому, що нікого з магів більше не знаю.

- Есма, я хочу допомогти.

- Залиш її, ти чув, - вперед мене вийшов Енді. Зараз два яскраві павичі дивляться одного на одного, задерши вище носи. Вони наче перед поєдинком.

- Вона поїде зі мною.

- А ти її про це запитав?

- Есма?

Два красеня дивляться в упор. Один кращий за іншого. Ця битва очима зараз була через мене? Я не зрозуміла. Вони точно про мене говорили?

Цікаво виходить, Елім бачить і знає мене справжню, а Енді завтра і не згадає, хто я така. Вибір очевидний, правда?

- Так, Енді, я поїду з тобою.

- Есма, він – людина, немаг.

- Я теж, Еліме. Я теж.

Вклала свою долоню у подану людиною руку. Зненацька стало спокійно. Я зробила правильний вибір. Інтуїція мене не підводить. Не може підвести.