Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

Взяти слід звідти було просто – кров вела кудись у напрямку північних веж.

– Р-ряч! – Широкі крила ляснули біля самого вуха. – Р-ряч!

– Киш!

Кряча звикла бути крячею, Лисиця – напівкровкою лінг. Для них обох питання репутації стояло дуже гостро. Різниця полягала в тому, що Меліса вже мала справу з крячами і свято вірила: за правильного підходу самотня зла пташка зовсім не небезпечна для дорослої здорової людини. Ну а кряча досі не стикалася з тим, хто, ухилившись від пазурів, діловито хапає її на льоту, затискає дзьоб і, притиснувши до грудей як щит, несе в невідомість.

Теоретично кряча могла розпороти агресорці черево, але на практиці вважала за краще шипіти, пручатися і божеволіти від страху.

– Джі Ліне!

Князь не відгукнувся, зате у височині закричали голосніше.

Лисиця підняла голову і обімліла. Пташині зграї не цікавив зруйнований магією барак. Крячі летіли до єдиної вцілілої вежі – туди, де засів стрілець із револьвером, і куди тяглися криваві сліди.