Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

Двері розчинилися самі собою. Дівчата, які стояли прямо біля них, не зрушили й на крок, і всі сорок наречених стояли, як стадо нерозумних баранців, чи не з хвилину, аж поки камердинер не кахикнув і не вказав рукою на браму. 

Першою безстрашно зайшла Амелія Ротхед – її туго зв’язана руда коса швидко зникла за зеленню оранжереї. Відразу ж за нею, ледь не чіпляючись за заполу чужої сукні, підтюпцем побігла й Селестія, а слідом пішли й інші конкурсантки. Якщо мить тому всі стояли стовпами, то за Амелією учасниці почимчикували так само стрімко, як намагалися потрапити до гуртожитку – ледь не давлячи одна одну ліктями. 

І Йовіла, прямо кажучи, не відставала – проштовхуватися вперед їй було так само звично, як і наступати іншим на ноги, і бігати, і намагатися взяти коментар у людей, які дуже не хотіли його давати. Втім, зовсім скоро дівчата зупинилися так само стрімко, як і почали мчати напів галопом – і тільки через кілька секунд Йовіла зрозуміла, чому. 

Оранжерея сама собою була складним і хитрим переплетінням коридорів, скляних проходів і арок, але всі вони зрештою сходилися у головну круглу залу, в якій росло ельфійське дерево, посаджене ще за часів, коли ельфи в Сентрі ще справді жили. І у цьому залі, в який половина дівчат неелегантно влетіли, а інша половина – так само неелегантно промарширувала на чолі з Аніт Канською, сиділа її величність королева-регент Асторія, сувора матір нації та принца Еріка. 

Вона, звісно ж, помітила наречених одразу, адже сиділа до них лицем на імпровізованому троні, який чи то завжди стояв посеред кімнати, чи то його перенесли саме заради такої оказії. Її сукня, пурпурово-червона й така пишна, що Йовіла на мить поставила собі питання – а як ж королева пройшла в ній тими вузенькими коридорами – лежала навколо неї шовковим колом, а корона виблискувала в промінні жовтогарячого сонця. 

“Ідеальний кадр”, – подумала Йовіла і знову дістала кулю для запису з-під спідниці, але тут кілька учасниць вирвалися наперед, і Йовіла опинилася за їхніми спинами. 

Окрім королеви у оранжереї скупчилося на диво багато людей – з десяток фрейлін, варта, якісь дворяни, що стояли за троном з келихами вина і закусками. 

Йовіла відчула себе ледь не твариною в зоопарку і навіть зраділа, що тепер схована за чужими спинами і сукнями, адже для того, щоб з шляхетністю пройти через приниження, яке, скоріш за все, очікувало на учасниць, потрібні були такі витримка та сила волі, яких Йовіла, вочевидь, не мала. 

Коли остання учасниця несміливо прослизнула у вже наповнену людьми залу, в ній повисла така густа й незручна тиша, що її можна було різати ножем. Дворяни припинили свої розмови і дивилися на наречених принца так, як тітоньки з ринку, на якому скуплялася Йовіла, розглядали шматки м’яса на прилавку, і м’ясо це, вочевидь, не було надто якісним. 

Десь зрештою почувся смішок – коли Йовіла озирнулася, вона помітила якогось молодого чоловіка, одягненого у… щось. Вона вже через мить і пригадати не могла, надто зайнята власною панікою, що піднялася прямо до горла і відзивалася у вухах храмовими дзвонами. Куди вже там до знімків – єдине, про що могла думати Йовіла, так це про те, щоб не вилетіти з відбору прямо ось так, у перший ж день – через те, що сукня була не така, чи через те, що вона у поспіху наступила комусь на ногу, чи через те, що під зачіскою в неї від нервів почали збиратися великі краплини поту. 

Вираз лиця королеви не змінився ні на мить – вона все ще сиділа непорушно, і на її підточеному часом і зморшками лиці не можна було прочитати нічого – нічого, окрім неймовірного холоду і стриманості. 

Йовіла вже не заздрила майбутній королеві – мати таку свекруху, до того ж королівську – оце ж вже радість. Дівчата, мабуть, думали так само, і кілька з тих, що спершу стояли у перших рядах, почали робити обережні кроки назад. Дві дівчини, що стояли перед Йовілою, теж позадкували, і вона сама змусила себе стояти на місці одним тільки зусиллям волі – гірше, ніж стояти перед королевою в спітнілій сукні, було би тільки задкувати і давити комусь на носки у тій-таки сукні з попереднього сезону. 

Йовіла, щоб не дивитися весь час на королеву і не привертати до себе зайвої небажаної уваги, втупила погляд у натовп дворян позаду – хоча їх було не так-то легко розгледіти за надміру пишними сукнями десятка королівських фрейлін. Невже у моду знову поверталися криноліни?

Йовіла сподівалася, що сукні різних відтінків коричневого, які в діаметрі були, певно, більші, ніж стовбур того самого ельфійського дерева, були тільки частиною шоу, влаштованого заради наречених, і що вони не пішли би далі за стіни цієї оранжереї. Криноліни… Живі і мертві боги, вони ж не в темних віках!

 – Вітаю вас, юні панянки, – почула Йовіла і різко перевела погляд назад на королеву. Та не поворухнулася й на йоту – але їй і не потрібно було цього робити, вся увага вже й так була прикута до неї. – Ви, певно, очікували потрапити на бал. 

Серед дівчат почулися тихі і обережні шурхотіння, кивки і слова підтвердження. Йовіла стояла мовчки і намагалася силою думки припинити пітніти, але без особливого успіху. Королева тим часом підняла руку, і всі голоси миттєво стихли. Вона подивилася на наречених так, наче вони були надокучливими комахами під її ногами, ще й не надто приємними на вигляд. 

 – Але я не можу дозволити представлятися нареченими мого сина тим з вас, хто того не варті. Королівська обраниця має бути не тільки молодою та здоровою, але ще й достатньо освіченою та навченою етикету, щоб не осоромити мого сина. І…