Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

 – Покиньте відбір, – проскреготіла королева і рушила далі. До Йовіли залишалося всього три дівчини, і вона знову відчула страх – чи виженуть ще когось перед нею, чи саме вона стане п’ятою нещасливицею? Та не встигла вона навіть злякатися по-справжньому, як королева пройшла повз усіх чотирьох та обдарувала їх стриманими, ледь помітними кивками. 

Ще мить після цього Йовіла просто стояла в куцій шерензі, але коли чорноволоса чаклунка чкурнула в західний прохід, кинулася за нею, намагаючись не бігти надто швидко. Вона зачепилася за чужу блискучу сукню, ледь не перечепилася об чиюсь ногу, і коли нарешті наважилася глянути по сторонах, помітила попереду, в тому ж коридорі, повз який вона мала пройти, того, кого точно не хотіла би зустріти. 

Вітан Сорен, сірий і непоказний, рухався їй назустріч швидко і впевнено, і Йовіла не бачила жодної можливості оминути його. Тож вона тільки пригнула голову і чкурнула повз нього так швидко, як тільки могла. Вона почула, як він зупинився і озирнувся, і на мить їй навіть здалося, що вона відчула його пальці на своєму рукаві. Але, можливо, це були тільки фантазії від страху. 

Він не став її наздоганяти. Але чомусь Йовіла сумнівалася в тому, що і надалі зможе так легко уникати зустрічі з придворним артефактором і найбажанішим холостяком року. 

*** 

Коли Йовіла повернулася до гуртожитку – однією із останніх – речей чотирьох конкурсанток, як і їх самих, там вже не було. Дівчата здалися Йовілі несправедливо спокійними – після того, як їх виставили рядочком перед королівською знаттю і почергово принизили, вона очікувала більшого сплеску емоцій. Але, вочевидь, дівчата, на відміну від неї, були до цього готові. 

Панна Орс, від якої вони мали чекати подальших вказівок, того вечора в гуртожитку не з’явилася, і єдині інші люди, яких вони бачили – кілька старих служниць та камердинер, які принесли в сад стіл та накрили їм вечерю. Йовіла зрозуміла, що на неї очікують довгі кілька місяців – вони були такі близькі до палацу з його розкішшю і світським життям, і водночас такі далекі! 

Статус однієї з наречених принца не обіцяв їм нічого хорошого – і, як влучно висловилася Амелія раніше, вони для місцевих були худобою, яка час від часу могла ще й створити непогане шоу. Що ж, Йовіла, відверто кажучи, займалася тим самим. 

Пізно ввечері, коли дівчата нарешті повлягалися в свої ліжка і відгородилися одна від одної балдахінами, Йовіла нарешті дістала чорнильну ручку і папір і почала шкарябати свій перший матеріал – і, ох, як вона не заздрила Мілі, якій доведеться розшифровувати її криве письмо, щоб дати його до друку.. 

Чорнило капнуло на постіль і розповзлося неприємною плямою. Йовіла спробувала його витерти, а замість цього ще більше перемастилася у бруді і ледь не перекинула баночку з чорнилом прямо на щойно написану статтю. 

Вона тихо, наскільки тільки могла, вислизнула з свого ліжка, скрутила простирадло у купу і закинула його подалі. На щастя, її нічна сорочка залишилася чистою, а ось руки, усі до ліктів, були вимащені у чорнилі. 

“Що ж, – подумала Йовіла. – Якщо мені вже доведеться виходити, щоб відмитися, можна і передати статтю через браму”. 

Нишпорити королівським палацом серед ночі їй ще не доводилося, але Йовіла часто ходила там, де не слід і тоді, коли не слід, тож це їй було далеко не вперше. Вона накинула верхню сукню, відклавши вбік корсет, і вислизнула через задні двері, що вели до дворику з струмочком, що утворював маленьке озерце. Чорнило відмивалося від рук погано, і через якийсь час Йовіла здалася. Мокрими пальцями вона засунула статтю про королівські оглядини глибше у декольте і попрямувала до брамиці прямо через ліс. 

В них було умовлене місце, де Кір розробив схованку: вона була накрита артефактами і перебувала у сліпій зоні між чарами палацу. Якби це не грало їм на руку, можливо, про цю прогалину варто було би сповістити сторожу, але зараз це стало б зовсім недоречно. Якби ж тільки цей сховок не був так далеко від дому наречених… 

Коли Кір створював його, він думав (як і Йовіла), що всі наречені житимуть у палаці, і тоді вислизнути до стіни через кухню було би простіше простого. Але у Йовіли дуже рідко щось складалося так просто. 

Тепер їй потрібно було проминути частину лісу, пройти прямо через королівський сад, і тільки після цього вона мала обережно дістатися до стіни – бажано ще й так, щоб ніхто не помітив її з вікон. Подумають це, що вона на побачення бігає, а їй цього точно не потрібно. 

Йовіла не те, що боялася йти через ліс – зрештою, ліс це був хіба за густотою і хаотичністю дерев, але тут, скоріше за все, було безпечніше, ніж у будь-якому іншому місці Сентри, але від нічних прогулянок їй все ж ставало не по собі. То тут, то там їй ввижалися тіні, світлячки, очі тварин – і скільки Йовіла не намагалася переконати себе, що це просто ігри її розуму, це не надто допомагало. 

Коли вона вийшла у сад, стало трохи легше – там її шлях хоча би освітлював місяць. Вона рушила вперед сміливіше, намагаючись очима відшукати ту частину брами, де мала би бути нестійка цеглина, за якою вона й могла би залишити листки та кулю з кількома десятками знімків. 

Проявити і подивитися їх зможуть вже тільки в редакції – і Йовіла тільки сподівалася, що хоча б на половині кадрів все буде не змазане і не завалене у незрозумілі боки – вона не вміла робити надто гарні знімки і за ідеальних умов, коли навіть вітер дув у потрібний їй бік, а зараз… Пощастить, якщо хоча би одна світлина буде така, як вона уявляла собі її в голові. У найгіршому випадку доведеться щось додумувати і підправляти магією, але це вже будуть не її турботи.