Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Чоловік, який досі ще не повернув собі звичний вигляд, окидає мене палким, трохи моторошним поглядом абсолютно чорних очей, обпалюючи до нутра. Проводить долонею від горла, між півкулями грудей, по тремтливому животі, поки не накриває лобок, великим пальцем розсовуючи мокрі пелюстки плоті. Пестить клітор, вириваючи з мого горла протяжний стогін.

Посміхається хижо. Трохи відсовуються, не припиняючи ці пестощі, до білого нагнітаючи пульсуюче в моїх венах бажання, невпинно пожираючи мене поглядом. Це трохи лякає, але й збуджує до стану болісної ​​спраги та зведених м'язів.

Крізь напівопущені повіки я бачу, як вільною рукою Рок рве на собі сорочку, через що ґудзики розлітаються довкола нас. Облизавши губи, мандрую поглядом по чоловічому тілу. Такому знайомому вже, але зовсім іншому зараз. Скажи мені хтось місяць тому, що я буду одружена зі здатним сяяти чоловіком іншої раси, покрутила б пальцем біля скроні. Але ось він. Мій. Чужий та бажаний одночасно. А я не просто заміжня, я його хочу до безумства.

Розстібає ширинку, звільняючи збуджений член. І притягує мене до себе, розводячи мої ноги ширше.

Гостра мить, проникнення і єднання, коли нерви дзвенять натягнутими струнами, а крик рветься з грудей. Я вигинаюся йому назустріч, закидаючи голову. Абсолютна наповненість та цілісність. Приналежність. Моя йому. Його мені. Нині. До кінця.

Поштовх. Зірки, що спалахують під повіками. Стогін. Поштовх. Його тіло опускається на мене, шкіра до шкіри, сліпуче, жарко, солодко. Схлипнувши, я обіймаю Рока за плечі, розчиняючись у його володінні. Обплітаю його своїм тілом.

Рух тіл, ковзання шкіри об шкіру, тихі стогони, скрики, жорсткий ритм та рване дихання. Я вже не розумію, де верх, де низ. Де закінчується моє тіло та починається його. Ми одне ціле.

− Подивися на мене, Міє, − наказує хрипко Рок, не припиняючи рухатися, ще більше нарощуючи темп, зводячи з розуму та наповнюючи до країв собою і своєю силою.

І я дивлюся. Задихаючись, відчуваючи, як росте в мені сліпуче сонце, загрожуючи спалити вщент, розпорошити на атоми. І не потрібні мені на цей момент жодні слова. Я бачу, що теж йому потрібна. Потрібна, як він мені.

Сонце вибухає для нас водночас, здається. Я чую гучний тваринний стогін чоловіка, кричу сама, здригаючись від невблаганної солодкої смерті в його руках. Оргазм накочує хвилями, стирає вщент розум і свідомість, посилений відчуттям енергетичного шторму навколо, вирів, що течуть повз нас, крізь нас, омиваючи наші тіла. Якоїсь миті енергії стає так багато, що я просто випадаю з реальності, загубившись у просторі та у своїх відчуттях.

– Міє, дівчинко моя, – чую хрипкий шепіт… стривожений.

Лоба торкаються гарячі губи. Здається. Я вже нічого не знаю. Світ танцює перед очима кольоровими плямами.

− Маленька, ну що ж ти... прокинься.

− М-м-м-м, − муркочу, ховаючись обличчям у його долоні, намагаючись продерти очі. Але здається, організм рішуче проти. Мені добре… і якось сонно, млосно… п'яно.

− Безстрашне дівчисько. Глянь, що накоїла. Душу з мене виймаєш, – бурчить чоловік, підхоплюючи на руки та знову притискаючи до себе. Так ніжно та дбайливо.

А я блаженно пливу геть у розквітлий блакитним мерехтінням сон. Мабуть, енергії було надто багато.