Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Полум'я омиває мене зсередини, іскрить на шкірі блискавицями, виривається разом з хрипким диханням. І коли мені вже здається, що я не витримаю більше, розжарений дотик долоні зміщується, опускаючись спочатку на живіт, а потім ще нижче.

Ще мить і жорсткі пальці, погладивши мій лобок, розсовують нижні губи, що вже давно налилися збудженням, і знаходять палаючий клітор, стискаючи його і потираючи з обох боків. Рухаються ще нижче, розмазуючи вологу по всім складочкам моєї жіночої плоті. Продавлюють вхід, натискаючи у ритмі, що вщент стирає решту думок у моїй голові.

Мої стегна вже тремтять, а м'язи всередині зводить від шаленого бажання отримати розрядку. Я божеволію від всього цього напруження навколо мене і в мені. І коли всередину проникає жорсткий палець, даруючи нарешті чарівне відчуття наповненості, вибухаю в сліпучій насолоді, з криком вигинаючись і смикаючи руки з невидимих ​​пут.

− Солодка, − гарчить Рок, додаючи ще один палець, рухаючи ними всередині, знаходячи найчутливіші точки та посилаючи моїм тілом нові хвилі оргазму. − Твоє задоволення ще солодше, ніж я думав.

І лиш тоді, коли я вже не можу навіть кричати, його руки охоплюють мої стегна, широко розводячи.

− Дивись на мене, Міє, − вривається в мою затуманену свідомість жорсткий наказ, який вмить змушує мене інстинктивно підкоритися.

Наші погляди зустрічаються. Мій зовсім розфокусований і його − темний, гнітючий, сповнений вогню. Рок підтягує мене вище, розкриваючи для себе ще більше. А наступної миті його член знаходить вхід у моє тіло, розтягуючи, наповнюючи, невблаганно просуваючись все глибше, поки я не починаю задихатися від майже нестерпного, ні на що не схожого відчуття впізнавання жінкою чоловіка. Гострого на межі болю. Але такого бажаного.

Поштовх. І він заходить до кінця. Мов по оголених нервах. Наповнюючи собою та своєю силою, як і обіцяв. Беручи натомість все, що в мені є.

Схиляється назад. Охоплює спочатку мої зап'ястя, звільняючи, а потім знаходить долоні, сплітає наші пальці. Все це, не відпускаючи мого погляду з темного полону. І штовхається знову, вириваючи з моїх грудей чи то скрик, чи схлип. Відчуттів так багато, що, здається, я не витримаю. Розлечуся на уламки.

Мені хочеться втекти від цього. І хочеться, щоби це ніколи не закінчувалося. Мене ніби закручує у вирві, відриваючи від землі, приголомшуючи пульсуючою в повітрі енергією. Його. Моєю. Нашою спільною. Це засліплює, лякаючи й викликаючи захоплення. Це наповнює новою жагою. Такою сильною, начебто і не було тих оргазмів, що я вже встигла сьогодні отримати від його рук.

Безсоромно штовхаюсь стегнами Року назустріч, готова вже благати його зробити щось із цією нестерпною потребою. У відповідь чую хрипкий задоволений сміх. І хижак зривається з повідця контролю, спалюючи мій світ у тваринному ритмі жорстких рухів. Затопивши мене у хвилі болісного пекучого задоволення, здіймає на пік гострого у своєму одкровенні почуття, що тепер я є частиною чогось більшого. Поки не розчиняє абсолютно в енергії нашого єднання.

Тепер я навіки пов’язана з тим, з ким разом падаю в безодню сліпучого звільнення.

Часу немає. А може, й простору. Є лише жар чоловічого тіла наді мною, наше хрипке дихання та биття двох сердець в унісон. Є його неспішні лагідні поцілунки на моїх опущених повіках, вилицях, скронях і гаряча пульсація там, де ми, як і раніше, з'єднані. Є можливо наївне моє романтично забарвлене відчуття, що це все було не просто так. Не просто секс, не просто... Для мене точно не просто. А як тоді? Подумаю згодом.

− Як ти, дівчинко? − буркоче ніжно мені на вухо Рок, прикушує мочку.

− Угу, − видаю сама не знаю що, не в змозі навіть два слова зв'язати.

Він знову сміється. З тим самим чоловічим переможним вдоволенням. Та й нехай. Заслужив, як на те пішло. Мені навіть ворушитися ліньки, так добре зараз. З ним. Здається, я й сексом ніколи раніше не займалася. Те, що було до нього, не порівняти із тим, що я пережила щойно, у жодному вигляді. І тут очевидно не лише спецефекти з енергіями причиною.

− Солодка, − вкотре обзивається тепер уже у всіх сенсах мій чоловік. − Ти дивовижна, Міє.

Він з явним небажанням підіймається, покидаючи моє тіло, потім перекочується на бік, притягуючи розімлілу мене у свої обійми. Його долоня по-господарськи стискає мою сідницю, тоді як друга ніби ненавмисно гладить мій бік, посилаючи по тілу натовп лоскотних мурашок. І я не можу втриматися, щоб теж не торкатися його тепер, коли мої руки нарешті вільні. Притискаючись щокою до міцного плеча, крадькома цілую гладку шкіру, вдихаючи її пряний з мускатними відтінками запах, пестячи пальцями чорні лінії татуювання, всією своєю сутністю купаючись у чоловічому теплі.

− Злиття вийшло? – питаю пошепки, коли серцебиття трохи вирівнюється.

– Майже, – усміхається Рок у мою маківку.

– Чому майже? – здригаюся від неприємних припущень. − Я не впоралася з твоєю енергією так, як треба? Це тому, що ми належимо до різних рас?

− Ти впоралася краще, ніж я навіть міг від тебе чекати, маленька. І «майже» означає лише те, що повне злиття ще не завершилося. Наші канали перебудовуються та налаштовуються один на одного. Так повинно бути.

− А, ну тоді добре, − розслабляюсь у його руках, відчуваючи, як свідомість мимоволі занурюється у стомлену дрімоту.

Рок знову хмикає, притискаючи мене до себе ще сильніше. Владно, кожним рухом демонструючи схвалення моїх слів і думок. Рухи його долоні стають більш повільними, заколисливими.

− Відпочивай поки що, крихітко, − останнє, що я чую, провалюючись у сон.