Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Чи варто говорити, що Рок знову свого досягає? До того моменту, як він виносить мене з ванної, я вже навіть своє ім'я насилу згадую.

А далі мій високопоставлений чоловік особисто допомагає мені вбратися в чергову сукню, але цього разу, слава небесам, м'ятно-зелену з гарною витонченою вишивкою на рукавах і по боках, від грудей до самого низу. Волосся я просто заплітаю в складну косу. А потім без вагань беруся за простягнуту мені руку і йду вслід за Роком.

Далеко йти не доводиться. Виявляється, особисті покої адаміра Шаєра знаходяться зовсім поруч з особистим крилом самого імператора, про що мені, між іншим, розповідають по дорозі. І вже через декілька хвилин перед нами відчиняються двері до трапезної, де чекає сервірований на три особи вишуканий стіл. Ну і, власне, сам господар палацу, що саме стоїть біля величезного панорамного вікна, за яким розкинувся чудовий краєвид. Соледа з висоти пташиного польоту. Я теж би милувалася.

Почувши наші кроки, він повертається.

− Доброго ранку, ваша величносте, − вітаюся я, почуваючись трохи ніяково.

− Для вас Арід, прекрасна Міє, − посміхається імператор, хоча погляд його залишається серйозним і пронизливим. − Ранок і справді більш ніж добрий.

Цей куард чомусь знову дивиться на мене так, ніби наскрізь хоче побачити. І з кожною секундою в його очах з'являється все більше якогось хижого блиску, а в емоціях, які я тепер сприймаю вже не так гостро і болісно, ​​як учора, міцніє щось дуже схоже на надію.

Збагнути б ще, до чого тут я… чи моя Вася? Промайнувши, ця думка раптово набуває тривожної форми невиразного припущення. Невже? 

– Я радий першим привітати вас обох із набуттям повноцінного зв'язку. І з тим, що ваші енергії так гармонійно доповнили одна одну після злиття, − продовжує Арід, збиваючи мене трохи з пантелику і змусивши зніяковіти ще більше, після чого веде рукою у бік столу. – Обід уже поданий. Запрошую розділити його зі мною. Рок, дозволиш попіклуватися за столом за твоєю пов'язаною?

− Вибач, але ні, − саркастично посміхається Рок, підводячи мене до мого місця.

− Жаднюга, − анітрохи не здивувавшись, хмикає імператор.

− Скажи спасибі, що я не відвіз свою пов'язану вчора додому, як збирався, і ти зараз можеш поставити їй свої запитання, − знизує плечима мій чоловік, відсуваючи для мене стілець і допомагаючи сісти.

− Спасибі, − чую я цілком щиру відповідь від його величності, що зовсім вже збиває з пантелику.

Якось складно мені після вчорашніх подій спокійно сприймати цю їхню напівжартівливу розмову. Ще важче зрозуміти, що зараз відбувається взагалі. Все ж таки, яким боком тут я та моя сестра? Навіщо вона імператору? Чому він так сильно хоче розпитати мене про неї? Невже припускає, що?..

Я застигаю, шоковано дивлячись на правителя імперії Занагар. Він у відповідь теж дивиться на мене, злегка зігнувши брову. Ні, не може бути. Він же… він же цілісінький справжній імператор.

Рок, що якраз сів з іншого боку від мене, глузливо хмикає, привертаючи увагу свого друга. Треба припиняти все це читання думок, а то вже зовсім ніяких секретів від чоловіка не матиму.

− Не вийде, безцінна моя, − цей самий чоловік бере мою руку. Усміхнені губи притискаються до середини долоні. – Навіть якщо ти приховаєш свої думки, я все одно зможу читати тебе завдяки нашому напрочуд тісному зв'язку. Тож не переймайся.

− Я можу поцікавитися, що так розсмішило Рока у ваших думках, Міє? – Арід іронічно усміхається. − З урахуванням того, що думали ви швидше за все про мене, судячи з вашого здивованого погляду.

І от як йому відповідати? Та ще й так, щоб і на ідею не наштовхнути, якщо вона йому самому на думку не спала, і не образити тим, що вважаю цю ідею неможливою, якщо все-таки спала. Оце закрутила. Самій страшно.

На допомогу мені, що вже зовсім не дивно, швидше навіть звично, приходить Рок.

– Аріде, – кидає він виразний погляд на друга. − Мія сьогодні ще навіть не снідала, а їй треба повноцінно харчуватися. Пропоную розмову трохи відкласти.

− Звісно. Моя цікавість зачекає, − імператор киває з дещо пригніченим виглядом. – Міє, не соромтеся. Мій кухар не дарма отримує свою зарплатню. Прошу, пригощайтеся.

Все дивніше й дивніше. Я виразно відчуваю його нетерпіння. Що ж такого він хоче запитати? Що саме так сильно бентежить цього настільки могутнього та впливово куарда?

До речі, дивно, що аура цього чоловіка на мене більше зовсім не тисне. Мабуть, причина, швидше за все, в нашому з Роком зв’язку.

– Дякую, ваша величносте, – усміхаюся люб’язно. − Я справді зголодніла.

− Арід, Міє. Я не жартував, – наполегливо поправляє він мене. − Ви пов'язана мого близького друга. Нам доведеться часто бачитися. І в неофіційних обставинах я віддаю перевагу саме такому неформальному зверненню.

– Спасибі… Аріде, – зніяковіло повторюю я. Якби ще вчора мені хтось сказав, що я зможу цілком комфортно почуватися в його присутності точно б не повірила.

Мені дійсно на деякий час дають спокій, дозволяючи вгамувати голод. Поки я мовчки насолоджуюся вишуканими й неймовірно смачними стравами, чоловіки теж без поспіху обідають і тихо перемовляються про свої справи. До їхньої розмови я майже не прислухаюся – мені ні про що не говорять ті імена та назви, які вони згадують. Але коли мова заходить про посилення контролю порталів на Землю, нашорошую вуха.

− Аріде, ти ж розумієш, що це рішення викличе хвилю протесту серед вільних куардів? Особливо у світлі твоїх власних намірів, – спокійно зауважує Рок.

– Рішення поки що не прийнято, – морщиться імператор. − Точніше не сформульовано до кінця. Тому я й маю намір винести його на обговорення тільки на наступному зібранні.

− Ти правий. Тут треба все добре продумати, – погоджується мій чоловік, задумливо жмурячись.

Отже, мій випадок таки спровокує у законах Занагара зрушення, які стосуватимуться злочинів на Землі? Хочеться вірити, що так. У нас там і своїх виродків вистачає.