Найкраще життя Віки - Rada Lia

— Де ти навчилася так готувати? — Артем вмочував млинці у полуничне варення і мружив очі від задоволення. Своїм виглядом він нагадав Віці її маленького улюбленця Ваську, який чомусь не з'явився більше в жодній з реальностей.

— Мене мама навчила. Потім я поїхала до Києва. Тут довелося багато працювати. Тож часу на такі речі не було. А так то я люблю готувати.

Артем між тим доїдав вже п'ятий чи шостий млинець. Він винувато поглянув на Віку:

— Наче й наївся, а відірватися не можу. Така смакота. Ти мені в житті нічого подібного не готувала.

— Говорю ж тобі, це була не я, — почала сердитися дівчина й налила на сковорідку чергову порцію суміші.

— Знаю, — посміхнувся чоловік. — Але до такої думки важко звикнути. Скажи кому — будуть вважати божевільним. Що сьогодні плануєш робити?

Віка знизала плечима.

— Треба шукати роботу. От тільки чим зайнятись я не знаю. Чи є в мене дипломи, сертифікати, хоч якась освіта?

— Ні. Ми одружилися, коли тобі було вісімнадцять. З того часу заробітком займався лише я, а ти сиділа вдома. Слухай, — раптом зрадів Артем. — А спробуй вести свій кулінарний блог! Ти готуєш просто неймовірно.

— Ну не знаю. Я поняття не маю, як це робити.

— Навчишся, — махнув рукою Артем. — А ще ти гарна. Це також важливо, особливо для блогера. А весь реквізит будеш мені віддавати. 

— Ох ти ж і хитрун.

Наступного ранку Віка відразу взялася за справу. Вона зайшла в ютуб й почала передивлятися відео різних десертів. Тортики, тістечка, кекси та навіть морозиво — там була сила силенна всього, а картинки такі, що слинки текли. Готувати десерти здалося їй чудовою ідеєю, бо солодке люблять всі. 

Артем з зацікавленням спостерігав за нею та невдовзі зазбирався до клієнта.

— Пам’ятай, все що наготуєш — моє, — нагадав він і зник за дверима. 

Віка була так зайнята процесом, що день минув для неї непомітно. Вона створила сторінку в Instagram, Youtube, а також завантажила близько сотні фотографій, які збиралася використати для публікації рецептів. Також вона спекла пробну партію кексів з родзинками.

— На вигляд ніби нічого, — посміхнулася Віка й вже збиралася один скуштувати, як вхідні двері відчинилися й до квартири зайшов Артем.

— Як пахне! - він скинув куртку й пішов мити руки. Як тільки опинився на кухні, відразу схопив кекса й відкусив половину. — Це дуже смачно.

— Завтра зніматиму відео для ютубу. Сподіваюсь, що все вийде, бо гроші вже закінчуються і треба заробляти.

— Тобі потрібні гроші? — Артем перестав жувати. — Скільки тобі треба? Я заробляю небагато, але на двох має вистачити.

— Не в тому справа, — зітхнула Віка. — Я хочу сама стати на ноги, розумієш? У своїй реальності мене звільнили. Я була закомплексована й невпевнена в собі дівчина, яка навіть не знала, що їй в житті подобається. У наступній я спала з керівником за премії та подарунки. А в цій я жила коштом чоловіків. Щось зі мною не так, раз у жодному зі світів я не можу забезпечити себе сама і не знаю, чим зайнятися.

Артем мугикнув. Він вийшов з кухні й вже звідти промовив:

— В будь-якому разі я поклав тобі гроші в гаманець. Цього має на якийсь час вистачити, а там подивимось.

Віка почервоніла. Їй було одночасно соромно і приємно від його турботи. Вона промовчала і відмовлятися не стала. “В будь-якому разі я скоро стану відомою і все в нас буде добре. В матеріальному плані так точно”.

Артем повернувся на кухню й всівся за стіл. Підсунув тарілку з кексами до себе. 

— Стоп! — раптом вигукнула Віка. Вона схопила телефон зі столу й увімкнула камеру. — Починай їсти й посміхайся!

— Навіщо? — злякався Артем.

— Я викладу у сторіз відео, що мої кекси настільки смачні, що людина, яка їх їсть, починає усміхатися від задоволення й забуває про свої проблеми.

— Я не хочу.

— Ну не будь таким. Допоможи мені. З тебе усього то й вимагається, що їсти на камеру. Не така вже й важка робота.

— Ні.

— Раз так, — Віка вперла руки в боки, — віддай сюди! 

Вона схопила тарілку з кексами й переставила на інший стіл:

— Не заслужив.

— Вікуся…

— Ні. Або даєш зняти відео, або ніякого тобі реквізиту.

Чоловік тяжко зітхнув:

— Ну хіба можна так знущатися з втомленого чоловіка після роботи. Добре, знімай. Давай сюди кекси.

Віка заплескала в долоні від радості й повернула тарілку на місце. А далі увімкнула камеру на телефоні й почала знімати. 

— Віко, ти вийдеш за мене заміж? — запитав Артем. 

Була лише сьома ранку. Проте вони лежали у ліжку, дивилися в очі одне одному і мовчали. Час від часу у них траплялися ці моменти єднання і спілкування душами. Тоді вони сиділи чи лежали, обійнявшись, вдень чи ввечері, й просто мовчали.

— Не страшно тобі одружуватися з однією і тою ж жінкою вдруге?

— Ти — не вона!

— Я з радістю! — Віка посміхнулася. 

Артем притягнув її до себе й поцілував у лоба. Якусь мить вони мовчали, немов боючись порушити атмосферу.

— Як твій блог?

— Є перші п'ять тисяч підписників.

— Я тобою пишаюся. Я ніколи не їв нічого смачнішого ніж те, що готуєш ти.

Віка розпливлася у щасливій посмішці. І хоч він цього не побачив, однак відчув й притиснув її ще сильніше.