Не повертай мене - Джулія Рейвен

Порція впевненості приємною хвилею окропила свідомість і я видаю останній козир:

— Я ж вагітна, Артеме. 

— І що? — квапливо попустив мене чоловік. — Думаєш, я передумаю через таку дрібницю? Навіть не сподівайся.

— Ти ж розумієш, що нотаріус засумнівається в моїй раптовій хворобі чи зникненні...

— Мія, я схожий на ідіота? Хочеш мене налякати? — Артем ривком розвернув мене до себе і, тримаючи за плечі, свердлив поглядом. — Це ти ідіотка, що так підставилась. Слуги самі підтвердять твій припадок. Трохи полежиш у лікарні, полікуєш нерви і перед пологами повернешся додому.

— За мною Ян прийде. І ти пошкодуєш про все, що мені колись зробив, — нічого розумнішого не придумавши, отруйно виплюнула тупу загрозу.

— Хто? — з награним подивом протягнув Артем під зневажливий смішок Олесі. — Коханець твій? Ну то він подихає у в'язниці. Вже кілька годин так точно.

— Що? — швидко перепитала, ковтаючи в'язку слину.

— Пам'ятаєш, я обіцяв тобі сюрприз? Ну так ось. Я найняв спеціальну людину, щоб вона прирізала твого Яна, — буденно пояснив чоловік, вбираючи мою реакцію.

Холодіючи всередині від жаху, я намагалася зберегти неупереджений вигляд. Не можна показувати свій страх. Не можна. Він бреше. Спеціально виводить мене на емоції.

— Ясно, — хрипко відповіла, боячись, що паніка накриє мене, — я думала, любий, що гірше нікуди, але ти примудрився пробити дно. 

— Закрий свого рота! — Артем замахнувся на мене, але останньої миті його долоня зупинилася біля мого обличчя. — Тварюка, — процідив він злісно, — тебе врятувало, що ти вагітна. І ця дитина потрібна мені.

Намагаючись вирівняти рване від напруження дихання, я мовчки проковтнула образу. Гнітючу тишу порушила гучна трель мобільного.

— Лікар приїхав, — пояснила Олеся, пружно підскочивши з дивана. 

— Час, люба, — схопивши за лікоть, Артем потягнув мене на вихід, — на тебе чекає чудове місце.