Не повертай мене - Джулія Рейвен

Тримаючи рукою поділ сукні, щоб зайвий раз не засвітити білизною перед цим невихованим грабіжником, я сміливо зробила крок до Ніка та Емми, які вальяжно розляглися на єдиному дивані і перераховували награбовані гроші. 

Кілька облізлих від фарби стільців, журнальний столик і старий стелаж, де гордими солдатами стояли пляшки з віскі та горілкою. І це всі меблі? Негусто. 

— Це ваша квартира? — виривається в мене. Важко повірити, що тут хтось живе.

— Це тимчасова база, — по-дружньому почав пояснювати Нік, — ми живемо…

— Поменше базікай перед дівкою, — сердито наказує Ян. Сильний удар по дупі обпалює шкіру, через що я мимоволі скрикую.

— Що ти робиш? — обурено питаю, потираючи палаючу п'яту точку.

— Наступний удар буде ременем, якщо не закриєш рота зі своїми розпитуваннями.

 Хоч я й звикла до ударів і пострашніше, але цей ляпас від малознайомої людини був особливо принизливим. 

Я нічого такого не запитала. Що за реакція?

Мабуть, чоловіки тільки і вміють користуватися перевагою фізичної сили і будь-яке невдоволення виливають у кулаки.

— Менше говори, ти тут не в гостях.

Я затнулася від обурення, але мовчки проковтнула його разом із великою порцією повітря. Образа огидною грудкою застрягла в горлі, але я не знайшла, що заперечити. Присіла на найближчий стілець і з байдужістю дивилася в стіну, мріючи якнайшвидше покинути цю компанію.

А чого я, в принципі, хотіла? Вони невиховані, зухвалі нахаби, які звикли до легких грошей. І своєю присутністю я лише їх дратую. Крізь нервовий хід моїх думок долинало нерозбірливе перешіптування хлопців та Емми, а потім голосний оклик Яна:

— Вмийся і переодягнися — потрібна твоя допомога! Емма піде з тобою.

Сил та бажання сперечатися у мене не було. Я лише розсіяно кивнула і попрямувала за мулаткою, яка зникла за непримітними дверима, обклеєними шпалерами в тон стінам.

Їхня квартира чи база, як вони її називають, нагадала мені печеру Алі-Баби, де він ховався з награбованим золотом. Сіра і з безліччю секретних ходів. Але мені здається, у казкового розбійника інтер'єр був затишніше. Тут все дуже сумно.

Емма завела мене в кімнату, вдвічі більшу за сусідню. По центру стояло старе дерев'яне ліжко з горою ганчірок та одягу на ній. Підлога була усіяна фантиками від цукерок, недопалками та використаними шприцами.

Моє обличчя перекосило від гидливості. Вони на все щастя ще й наркомани?

— Заспокойся, це не наше, — спіймавши мій погляд, пояснила Емма, — ми тут лише добу.

— Угу, — тільки й вичавила з себе. Сподіваюся, вона каже правду, інакше доведеться бігти зараз же. Гірше за злого чоловіка лише компанія неадекватних торчків.

— Кажу, не сци! Ми такої погані не вживаємо, — з роздратуванням крикнула Емма.

— Та я й не казала такого, — я знітилася під її важким поглядом. І чого причепилася?

— Спочатку вмийся, — Емма підштовхнула мене в інший кут кімнати до відра. 

Я наблизилася до їхнього імпровізованого умивальника і полегшено видихнула: вода виявилася досить чистою. Зачерпнула долонями невелику порцію прохолодної рідини та освіжила обличчя.

Не встигла я як слід висохнути, як у мене полетів великий пакунок від Емми.

— Переодягнися, — наказала вона, схрестивши руки на грудях, — правда, боюся, що тобі мій одяг буде завеликий. Аж надто ти худа. Ні грудей, ні дупи. І чим ти тільки свого багатія привабила? Навіть потриматися нема за що.

Я проковтнула чергову образу. Не зовнішністю я чоловіка привабила точно, а тільки тим, що я виявилася єдиною спадкоємицею ювелірного бізнесу. 

Артем, талановитий майстер без грошей за спиною, зміг настільки завоювати визнання мого батька, що той без роздумів видав мене за нього заміж одразу після повноліття.

Ніякого кохання між нами не було. Просто холодний розрахунок. 

Батько боявся втратити такого фахівця, який за півроку примножив його статки у кілька десятків разів. Ексклюзивні прикраси, зроблені Артемом, навіть незважаючи на їхню надхмарну вартість, розліталися як гарячі пиріжки.

Після смерті батька весь сімейний бізнес перейшов Артему. Хоча юристи й твердили про підроблений заповіт, мені тоді було байдуже. Я переживала втрату близької людини і вся ця метушня з документами мене не цікавила.

— Чого застигла? Одягайся, давай! — Емма поклацала пальцями перед моїми очима.

Я стрепенулась і почала розбирати речі.

Поки я одягала джинси з квітковою вишивкою, мимоволі залюбувалася мулаткою. Смаглява шкіра, великі очі, обрамлені густими віями, пухкі губи та фігура… її фігурі позаздрить кожна дівчина.

Ехх, яка ж вона красива. Я на її тлі виглядала похмурою міллю.

— А що це в тебе? — жестом показала на її долоні.

— А на що схоже? — пирхнула вона, розкриваючи переді мною руки.

— На тату… Вони справжні?