Собака Баскервілів - Артур Конан Дойль

- Навпаки, як на мене, ми йдемо гарячими слідами, сер Генрі. Ватсон знає мої методи краще за вас, але побоююсь, що змісту цього уривка не збагнув навіть він.

- Так, я справді не бачу тут ані найменшого зв’язку.

- І все ж, любий мій Ватсоне, тут є такий тісний зв’язок, що одне просто-таки переплітається з іншим. «Якщо», «у», «вас», «уникайте», «здоровий глузд», «і», «вам», «життя», «дороге». Невже ви не бачите, звідки взято ці слова?

- Хай йому біс, ваша правда! Оце розум! - вигукнув сер Генрі.

- Якщо вас і досі бере сумнів, то погляньте на слова «здоровий глузд» - їх вирізано разом.

- Ану-бо... Так, справді!

- Містере Холмсе, я навіть уявити собі такого не міг,- сказав доктор Мортімер, зачудовано дивлячись на мого друга.- Здогадатися, що слова вирізано з газети,- це ще зрозуміло; але назвати цю газету, та ще й допис, з якого їх узято,- це вже занадто для найбагатшої уяви. Як ви про це здогадалися?

- Сподіваюся, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса?

- Звичайно, можу.

- Яким чином?

- Це мій фах. Різниця помітна сама собою. Надбрівні дуги, вилиці, будова щелепи...

- Мій фах теж має свої особливості. Для моїх очей різниця між борґесом на шпонах, яким складають передовиці «Таймса», і сліпим друком півпенсових вечірніх газет так само помітна, як для вас - різниця між неграми й ескімосами. Знання шрифтів - одна з найперших вимог до детектива, хоча мушу признатися, що замолоду я сплутав якось «Лідс Мерк’юрі» з «Вестерн Морнінґ Ньюс». Але передовицю «Таймса» ні з чим не сплутаєш, і ці слова могли вирізати лише звідти. Лист було відіслано вчора, тож усе говорило про те, що нам слід передусім зазирнути до вчорашнього числа.

- Отже, містере Холмсе,- мовив сер Генрі Баскервіль,- хтось склав цей лист, вирізавши ножицями...

- Ножицями до нігтів,- урвав його Холмс.- Ви помітили, які вони коротенькі? Щоб вирізати слова «здоровий глузд», довелося зробити два надрізи.

- Саме так. Хтось вирізав ці слова короткими ножицями і понаклеював їх...

- Гумовим клеєм,- підказав Холмс.

- Гумовим клеєм на папір. Але цікаво, чому слово «боліт» написано чорнилом?

- Бо його не знайшли в газеті. Всі інші слова дуже звичні, їх легко відшукати в будь-якому дописі, а слово «болото» трапляється набагато рідше.

- Що ж, таке пояснення цілком можливе. А що ви ще побачили в цьому листі, містере Холмсе?

- Одну-дві речі, хоча автор силкувався якнайстаранніше знищити всі сліди. Як ви самі бачите, адресу написано друкованими літерами. Але «Таймс» - це газета, що нечасто потрапляє до рук простолюду. Звідси можна зробити висновок, що лист склала освічена людина, яка намагалася видати себе за простака й навмисне змінила почерк,- побоюючись, що її викриють, якщо не тепер, то пізніше. До того ж, зверніть увагу, що слова наклеєно нерівним рядком,- деякі з них повзуть угору. Слово «життя», наприклад, сидить зовсім не на місці. Це свідчить або про недбалість, або про хвилювання й поспіх автора. Врешті-решт, я схильний до другої думки, бо справа з цим листом була надто важлива, щоб автор поставився до неї недбало. Якщо ж він і справді поспішав, то цікаво, чому,- адже посланий учора лист так чи інакше застав би сера Генрі в готелі. Може, автор боявся, що хтось зашкодить йому? Але хто?

- Ми, здається, вже перейшли до здогадів,- зауважив доктор Мортімер.

- Скоріше до того, щоб зважити всі можливості й вибрати з них найімовірнішу. Ось наукове підґрунтя уяви, яка в фахівця завжди має міцні матеріальні підвалини. Звичайно, ви можете назвати це здогадом, але я майже певен, що адресу писали в готелі.

- Чому ви так гадаєте?

- Якщо ви уважно оглянете конверт, то побачите, що й перо, й чорнило завдали відправникові чимало клопоту. Перо двічі спотикалось на одному слові, і його довелося тричі вмочити, щоб написати таку коротеньку адресу,- отже, чорнила в чорнильниці було зовсім мало. Власне перо й чорнильницю нечасто доводять до такого стану, а щоб одразу те й інше - це вже справді рідко трапляється. Але в готелях, як вам відомо, інших пер та чорнильниць майже не буває. Так, я майже без вагання ладен сказати, що якби нам удалося оглянути кошики на сміття в усіх готелях, що біля Черинґ-Кросу, й відшукати там залишки порізаної передовиці «Таймса», ми одразу знайшли б особу, що послала цей дивовижний лист. Овва! А це що таке?

Він уважно оглянув аркуш, на якому були наклеєні слова, тримаючи його за дюйм-два від очей.

- Що там?

- Дарма,- мовив він, кладучи лист на стіл.- Папір зовсім гладенький, навіть водяних знаків немає. Ні, ми, мабуть, вичавили з цього химерного листа все, що можна. А тепер, сер Генрі, розкажіть, чи не траплялося з вами чого-небудь цікавого з того часу, як ви приїхали до Лондона?

- Та ні, містере Холмсе. Начебто ні.

- За вами ніхто не стежив, не ходив назирці?

- Я, здається, потрапив на сторінки якогось дешевого роману,- мовив наш відвідувач.- Навіщо, в біса, комусь ходити за мною назирці?

- Потім поговоримо й про це. А зараз подумайте: невже вам більш нема про що розповісти?

- Це залежить від того, про що ви хотіли б дізнатися.

- Про все, що виходить за межі вашого звичного життя.

Сер Генрі всміхнувся:

- Я мало знайомий із британським життям, бо майже всі свої літа провів у Штатах і в Канаді. Та коли в людини зникає черевик, це навряд чи вважається у вас буденною річчю.

- Ви загубили черевик?

- Любий мій сер,- вигукнув доктор Мортімер,- його просто кудись засунули! Черевик знайдеться, коли ви повернетесь до готелю. Чи варто турбувати містера Холмса через отакі дурниці?

- Але ж він питає, чи не траплялося зі мною чогось особливого.

- Саме так,- пояснив Холмс,- мене цікавить буквально все, навіть найдрібніша подія. То ви кажете, що загубили черевик?

- Так, але його, може, й справді кудись засунули. Увечері я виставив черевики за