Материк Гесиона - Східняк Марко
Це було завезений з графства і поставлений цементний завод з гуртожитком, де одразу поселився специфічний народ, що пропив, потратив на жінок, програв або якось інакше втратив підйомні, ну і який почав виробляти цемент під орудою десятка спеціалістів, узятих у тому ж графстві Фарана, де такий завод вже працював і де власно були виготовлені деталі обладнання для цього підприємства.
Тому одразу була прийнята або кладка будов з дикого каменю під цементно-пісочний розчин, або циклопічна кладка. Було зведено приміщення сенату, флотські казарми, пірс, прибудований палац з дикого каменю для сім'ї імператора. Потім був поставлений цегляний завод. Збудовані до цього кладені циклопічною кладкою приміщення почали кидатися в око, чим далі, тим більш.
З результатів експедиції — крайня північна точка континенту – мис Смілодона — 25° 10′ пд. ш., західна межа Козацького моря, Це десь на рівні австралійського Брісбена чи південноамериканського Асунсьйона. Для зовсім зацікавлених: у Африці – на рівні Габороне. Крайня південна – мис Діорит — 55°10′ пд. ш., на рівні північної сторони протоки Дрейка – у Південній Америці. Для подальшого порівняння: в Європі – на широті Вільнюса, в Азії — на широті Новосибірська.
Окрім столиці з першого року оселення колоністи мали центр Північного воєводства. Бо самими неспокійними у першопоселенців було подружжя Боривітер. Рвались до діла. Своєчасно помітивши це, імператор дав їм доручення заснувати у тропіках центр північної провінції і прямо з рейду майбутнього Січеслава віддав не розвантажені три кораблі на дослідження місцевості. Передивившись північно-східне та власне північне узбережжя, у сучасних топонімах – до третього Гераклового стовпа, місто поставили у міжхребетній долині біля гирла Теряни. Від Вальпараїсо до Кам'янця найменша відстань між континентами. То пристань рубали у першу чергу. Саме у Північному воєводстві був зроблений центр конярства. Молодь коників, що перекидали через океан, поступала на берег дещо ослабленою і до дорослості повинна була перетримуватись роки півтора. То конезаводи, де лошата підростали, а потім привчалися до воза чи верхової їзди почались одразу вверх по долині після Каменська, куди з океану вела довга, глибока, пряма як стріла, безіменна затока.
Трохи капловухий, широкий у кістці десятимісячний жеребчик пив повагою, час від часу дещо картино підкидуючи гриву, воду з затону Теряни. Равлик на кущі з цікавістю оглядав на небачену тварину. Але ведмідь, що ласував полуницею, наближаючись, таїв в собі можливу загрозу і створіння злякано сховалось у черепашку.
Повінь була давненько, то залити нею левади в основному повисихали, але ця трималася підтопленою, бо ручай, що починався в найвищих горах місцевості збираючи там останню льодяну воду вершин, і впадав в улоговину скраєчку із сходу, був максимально швидкоплинним і скидав ще досить прохолоду воду на пательню затону. Повноводність ручаю компенсувала лінивий відтік стоячої вологи в основне русло.
1726
Кораблі генерала Боривітра поклали на карту узбережжя, але при найменшому сумніві імперська експедиція робила власні виміри. Місця із східного боку Гесіони, кажу, уже були описані і описані якісно, на північній стороні континенту прийшлось багато чого пере провіряти і підправляти.
По глибоководій, рівний як стріла, затоці натрапили на Каменське, столицю Північної провінції, де порядкували Боривітер і принцеса Уляна. Селище Кам'янка сто разів виправдовувала свою назву. Геть усе було з каменю різних типів. Але вже працювала лісопилка. Правда вона поки не розпускала стовбури на дошки прямими пилами, а рубала стволи дисковими пилами на чурбаки. Все ж полегшення теслям. Але у столиці і того не було. Опасистий генерал вислухав уважно Імператора про інший тип лісопилки, яка розпускає деревину на дошки, сказав "Зробимо!" І повів тестя до затону, куди плотогони заганяли велетенські хвости деревини. У верхів'ях Теряни два курені козаків рубали віковічну хащу і гнали плотами до містечка. Пороги були тільки у верхів'ях.
Ще чотири курені займалися конярством. Не дуже успішно. Вислухавши наказного отамана Гриця Гарбузенко , Всеволод пообіцяв, що всіх, хто може відрізнити мерина від жеребця, з найближчих переселенців, відправить у Кам'янку. А з тих, хто мігрував через Вальпараїсо, дозволив отаманові відбирати спеціалістів самостійно. Інші козаки на момент експедиції були ще у південній Америці.
У наступній затоці, обійшовши гострий, неширокий Гераклів Стовп — інакше – півострів Ящірки – побачили на високому правому березі повноводного Славутича будівництво. Було два курені і три паланки під орудою наказного гетьмана Солопія Часника. Зовсім не ставна фігура незнайомого молодого і абсолютно не чубатого козака здивувала імператора. Гордієнко ніколи не помилявся у призначеннях. Але двогодинна розмова з отаманом показала, що не статурний начальник прекрасно розбирається у воєнній фортифікації, накреслений на добротному фаранському папери форт прекрасно вписується у ландшафт. А дисципліною козаків-виконавців займуться лінійні командири.
Стало відомо, що далі по ходу кораблів на захід Гераклів стовп, названий вже Козацьким, а море між півостровами також іменується Козацьким. Розкішна тропічна рослинність почалась вже на цьому Геракловому стовпу. Далі по узбережжю пішли натуральні амазонські джунглі, різко збільшилось число і потужність опадів.
Зачудований могутністю першого ряду дерев одразу після неширокого пляжу за Козацьким півостровом, Всеволод сказав, звертаючись до Гелі і Данька:
– Оце і є Гесиона, як і Європа та Аз(с)ія, прекрасна Океаніда. Вона була жінкою Прометея і як ці її сестри має право на власний континент у Світовому Океані. У вашого імператора досить складні відносини з Прометеєм, але заради сестер і сивого їх батька Океану, а над усе ради неї самої, іменую континент Гесионою. (Увага! У цьому світі Європа – океаніда, а не дочка царя Агенора. Автор.) Понад усе я бажаю ступити на землю Гесиони саме тут. І боюсь її наче Вельзевула віч-на-віч опівночі. Тому й тримаємося за двадцять миль від берега.
— Але чому? Тричі матроси а баркасі підходили до берега. І нічого не бачили.
— Розумієш, Гелю, з цього боку такі землі давно повинні бути заселені маорі чи якимись іншими полінезійцями. Близько ж Таїті, Туамоту. А тут жодного диму чи вогника вночі. Щось знищувало випадкові каное не поступово, а швидко і одночасно. Ніхто не зміг втекти, щоб повідомити, що досить близько є страшна земля, що знищує прибульців. Це було б зафіксовано в легендах.
– Але ж є легенди, що десь тут є таки велетенський суходіл.
– Так, що є і все. Наче хтось за багато кілометрів побачив і завбачливе не підійшов близько. Ось ми і робимо так само.
– Але може це пустий переляк. І в цій місцевості тої звірини, що у верхів'ях Орхідеї, не водиться, бо то було за тисячу кілометрів звідси.
– Ось ми і проводимо розвідку боєм. Господи, спаси і збережи!
На березі щось сталося. Закурився пороховий дим. Десантники кинулися до шлюпки та швидко направились до корабля.
– Втратили двох. Не видно навіть на дні баркасу, – сказав боцман, що уважно вивчав шлюпку, що підходила.
Старпом, який з командою висаджувався на берег, коротко доповів:
– Напали якісь велетенські кішки. Таким на слонів полювати, як на мишенят. Утягнули двох чоловік. Третю кішку поранили, але переслідувати не стали. Матроси на наших очах були практично перекушені навпіл і за пару стрибків унесені у хащу. Все як оповідали хлопці з річної експедиції. Тільки це не майхороди, Не шаблезуби тигри, якими нам вуха протуркали. І які водяться у верхів'ях Орхідеї. Шкіри не такі.
– Скажемо смілодони. Ще страшніше. Тоді все сходиться, тут фауна як у Південній Америці, і нічого австралійського, типу утконосів, тут не буде.
– Але немає там такої звірини, — опротестувала Геля.
– Та вимерла, на щастя індіанців і поселенців з Європи.
– А чому тут є, а там, на південному сході Гесиони, де вже не одне поселення, навіть не зустрічали таке лихо.
– Ця звірина, здається, житель вічнозелених тропічних та субтропічних лісів, де дерево скидає листя явно не живе.
Люди, що зблизька бачили звірів, заперечили, що це майхороди. Хоча і схожі. Потім вияснили, що це смілодони – ще лютіші і більші тигри.
Корабель під гюйсом його величності Імператора Гесиони,з невеличкою ескадрою пішов далі довкола континенту, заправляючись водою на островах, не наближаючись до материка ближче семи миль та визначаючі координати мисів та широту заток тріангуляцією.
Обговорення біля штурвального колеса продовжувалось щоденно.
– А якийсь Якоб Роггевен наприклад, шукав подібне. Та й географи кажуть, що десь тут повинна бути Терра Інкогніта Аустраліа, бо суходіл північної півкулі надто переважає сушу південної. Впору Землі перекинутись. Але що небезпечне може так ізолювати континент?
– Звіри, хижаки допотопні. Не тільки шаблезубі тигри. Підступна заразна хвороба, проти якої більшість місцевих тварин мають давній імунітет, А пришельці – ні.
– Оце може бути. Та мабуть у комплексі. Може ще щось.
Далі довго и далеко шукали місце для Вісвальда усі разом. Знайшли на лівому боці затоки, яка симетрично і глибоко впивалась у материк із західного боку. Потім "Ниян" на півтора місяці пішов в Австралію.
Поки "Ниян" ходив за море, в Австралію, Геля організувала будівельні роботи, то повернувшись, команда була вселена в першу для воєводства будівлю – довгий барак, який потім довго служив якоюсь коморою.
Лишивши поселенців хіба що із шлюпками, три кораблі експедиції, старанно відділяючи острови від континенту, ще сливе рік крутилися у незчисленних затоках та протоках, шукаючі тільки основний контур континенту, відкидаючи великі шматки суші, якщо ясно було, що це острови і нарешті завершили роботу. Судячи з отриманої карти, контуром це була, безумовно, найхимерніша частина світу.
Гесиона складалась наче з трьох доволі відділених одна від одної частин. Північна була наймасивнішою, якщо не враховувати західну частину, то нагадувала цеглину, середня – коня, що головою притиснувся до північної частини, від якої відділявся велетенською по довжині і достатньо широкою затокою з сходу, остання – довгий, надзвичайно гористий півмісяць, обернений рогами від континенту та з'єднаний з ним вузьким перешийком.
Ще континент ще нагадував голову звіра, обернену на схід.
