Материк Гесиона - Східняк Марко
Природа була різноманітною – від екваторіальних лісів до хвойних тайгового типу. Але що радувало безмірно Всеволода Володимировича, так це явна відсутність скільки-небудь значних пустель. Що таке, насамкінець, Австралія – пустеля, не усюди облямована пристойними землями. Хаотична плутанина суші і моря Гесиони здається привела до забезпеченості вологою усіх її клаптів.
1727 На самому початку року лівий край циркумполярних вітрів підхопив експедицію і поніс з достатньою швидкістю мимо станового хребта горяної країни, який щасливо відсікав Обширні рівнини від холодного, лютого півдня. То за гірською країною, на північ, ховалась тайга, велетенські кедрівники, якщо вже точно по науці — безкінечні ліси австроцедрусу, а ще далі на північ – сухі степи. Промчавши до повороту континентального узбережжя на норд і оцінивши кліматичне значення гір, герцог назвав гори "Косий Фронтир".
Після океанічної гойдалки Всеволода довгий час вело і на суходолі, в столиці. Але треба було розробляти теорію заселення цього величезного шматка земної поверхні. Третя географічна експедиція оконтурила материк і визначила, що його площа (без чисельних островів) є дещо більше шести мільйонів квадратних кілометрів. Озадачивши (як в прямому, так і в переносному розмінні чиновників вищих рангів, Всеволод втік на державну дачу – скромну рублену будівлю шість на шість, де був денщик, що кормив його кулішем і вівсянкою.
Якщо на польову кашу з салом, зникши, імператор був згодний, то коняча страва не тільки не подобалась йому, а й збудила тривогу. Ось скаже, цей потенційний потраплянець, посміхнувшись, наче простодушно, "Вівсянка, сер" і світ уже буде не той. Але обійшлося. Звичайний воїн. Надвечір у лісочку поряд отаборилася півсотня (єдина на всю імперію) кіннотників – охорона. Коні – дарунок старшого сина. З Європи привезли лише племінних коней: шість жеребців та чотири кобили.
Вернемося від побуту до справи. Спочатку імператор означив задачу базового етапу заселення – створити хай дуже й дуже рідку, але безперервну мережу поселень по всьому континенту. Мета – вся, без виключень, земля, хай у користуванні, повинна належати певній громаді, тобто українці повинні бути тубільцями, аборигенами, корінними жителями будь-якої місцевості. Буде вважатись досягнутою, якщо у кожній запланованій провінції – 49 одиниць — буде населення більше чим 3 людини на 200 квадратних кілометрів. (Це щільність населення території Нунавут у Канаді під час пенсії професора у нуль-світі). Нехай це сто тисяч чоловік. Поселення будуть від 32 до 40 чоловік. Кожному поселенню — територіальний прямокутник 40 на 60 кілометрів, поселення можна розташовувати, виходячи з господарської доцільності, але не ближче 7 кілометрів від будь-якого краю відведеної землі.
Заселення почати з найважчого, поки буде перший порив.
Заселяти треба від полюсу недосяжності. Штайновським олівцем Всеволод виставив на лист паперу координати узбережжя, оконтуривши континент, потім вирізав оконтурене та ще й обрізав довгі півострови. Хотів покласти скорочений паперовий контур континенту на торець олівця, але той був овалом. Тоді взяв прутик десь пів сантиметра діаметром, зробив рівну поверхню торця та знайшов центр ваги, при якому лист не падав. Це місце було, по сучасному, кілометрів за двісті на північний захід від другого озера Семиозерья у Південно-Східному воєводстві.
Воєводств повинно бути сім, крім того – Вольності козаків та столична. округа. Провінції та їх центри спочатку вирішили не визначати.
Вже у стольному граді, коли вернулись, стало відомо про смерть Петра Першого, імператора Росії. Потраплянець на троні Гесиони прекрасно пам'ятав дату смерті шурина, але діждався, коли про це стало відомо офіційно. Заборонив МІСу взагалі реагувати на нових російських імператорів. Заборона була знята тільки відносно Анни Іванівни, з якою вдалось домовитись про разову платну передачу державних злочинців малоруського походження разом з сім'ями в Гесиону.
Головним медичним здобутком експедиції було швидке знаходження хінного дерева. Козаки, які в стик за експедицією поселились в тропічній Січі почали було полювання на смілдонів, постачаючи в Європу шкіри небаченого звіра. Мода на хутро захопила Старий світ. Але коли не торопко обійшовши континент, зайшовши місце для Вісвальда, відправивши та дочекавшись "Ніяна", відбудовуючи містечко, прийшли у Січеслав, почули, що козаки погрожували кинувши винищувати смілодонів, вийти з вологої сельви у більш здорові місця, бо їх масово валила малярія. Знайшовши дерева і надравши кори у горах північно-західного кутка Гесиони, лікарі експедиції про всяк випадок везли її довкола чималої країни. А вийшло – наче спеціально. У столиці вони одразу, як сказали про проблему, віддали представникам Війська, щоб хіну швиденько доставити морським шляхом довкола Північного воєводства, бо пряма дорога по долині Орхідея – Славутич була закрита саме шаблезубими тиграми.
По розпорядженню імператриці козаки патрульними чайками перекрили північне побережжя, а вийшовши за перший (із заходу) Гераклів стовп і знайшли після повідомлення хінне дерево самотужки. Ці ліки були відомі запорожцям, деякі навіть користувалися ними у Південній Америці, але з чого роблять, як, а головне – що це дерево росте ось у цих горах – то було безцінне для Січі.
Як ми знаємо, Військо Заокеанічне вірне Всеволод Володимирович перевів на Гесиону, битися з цими клятими смілодонами, приєднавши їх вольності до герцогства Фарани.
– Яка ж ватага розбишак, – П'ясту уперто крутився в голові все той же поет. У мирному і благословенному куточку Південної Америки цім горлорізам робити було нічого, вони частіше всього й були призвідниками усяких потрясінь. Правда з провінцією Буенос-Айрес вони жили душа в душу, Ла-Платою з Утугваем и Фараною не розіллєш, але у Бразилії на чайках добирались аж до Сан-Жозе-у-Риу-Негру (зараз – Манаус). Теж мені вікінги.
Також ще й імператор вмінив їм в обов'язок патрулювання на чайках північних берегів Гесиони. Піратів – запорожців, що не стали шляхтичами та продовжували бути лицарями удачі, вивів з складу козацького війська (на морі склалися бойові побратимства і ротацій з сухопутними козаками вже не було) і попрохав взяти каперські свідоцтва у його Величності Всеволода другого.
Козацький Круг, зачарований тим, що Всеволод має цілий континент, згодилося бути морською стражею Імперії. Тільки Гордієнко, незмінний керівник Коша, з посивілим, але нітрохи не прорідженим чубом, запитав:
– Ще на один океан далі від Дніпра. Були "Заокеанська Січ". То як будемо писатись?
З бритою головою, бо лисий, з сивиною на скронях, імператор Всеволод бовкнув: Шкрябайте "Задвоокеанська Січ". Писати все ж таки почали просто "Тихоокеанська Січ".
1728. Але головним зараз, після експедиції, яка чітко окреслила, що має Імперія, є набір та перекидання населення, бо зовсім пусті місцевості – приманка для інших держав. Спочатку був продаж дорогоцінних порід дерева – сандалового, шкір тих же смілодонів та майхородів – Всеволод наказав вичищати і дубити їх, попит буде скаженим. Йшли і шкіри ведмедів: тремарктоса і особливо травоїдного печерного.
Потім вже пошуки власних копалин і поступово, ще при його правлінні, думав Всеволод, австралійські копальні на рівні існуючих технологій будуть вироблені, стануть неконкурентні і будуть занедбані і до часу капітана Кука люди з розробок, навіть із змішаними сім'ями, будуть евакуйовані на Гесиону або відділяться і будуть жити далекім ізольованим князівством. Але сам імператор збирався добувати дорогоцінності ще на Тасманії чи на півдні Австралії з відправленням кораблів з опалами до Гесиони по південному маршруту (мимо півдня Нової Зеландії, міста Слоуп-Пойнт, чи як це назвуть).
1728. Вони підіймалися в гори. Цього захотів кошовий. Імператор не звик йому перечити без дуже великої необхідності. Тому йшов він, Кость, два сердюки та два гвардійці. На вологому березі, у тропіках, було 29 градусів, як помітив Всеволод.
Дряпались півдня, схил був доволі пологий, то альпійське спорядження тут не було потрібне. Але все ж таки це був гірський схил. Нарешті зупинилися на рівному майданчику. Далі вверх йшли відвисни стрімчаки, рай для мазохістів-альпіністів. Всеволод поклав термометр у тінь, за камінь. Відхекавшись, як усі, подивився на нього. Було 16 градусів.
– Десь два кілометри вверх, – прикинув він.
Це був гарний оглядовий майданчик і Гордієнко, схоже, був тут не один раз. До горизонту було більше півтори сотні кілометрів і майже весь куточок, куди притиснули козаки смілодонів, 80 на 230 кілометрів, був наче на долоні.
– Війну з цими кішками ми виграли, – сказав Кость. – Але добивати їх не слід. Це краса, якої в світі більше ніде нема.
– Твої пропозиції, – запитав імператор.
– Треба зробити огорожу. Від гір до океану. Стовпи залізобетонні та полоси з штирями. Це просто дуже великі звірі, а не породження пекла. То через штирі не пролізуть. Високо плигають, то зробити повище. Не підкопають, бо скала під краснеземом міцна.
Імператор мовчав, згадуючи всі російські слова, які годі знайти у російських словниках. Наріччя укрів для такого контексту не годилося. Нарешті його внутрішній речовий потік набув більш цензурного і українського забарвлення.
– На Гесионі щільність населення одна людина на 100 квадратних кілометрів. Невідомо де брати гроші на виконання бюджету, бо бриг з золотом із Австралії прийшов напівпорожній. Нема на що поставити нормальну лікарню у Січеславі. Козаки! Горлорізи! Бабці ви музейні! Сторожа у зоопарку! Охоронці довкілля нікчемні.
Але треба було вирішувати проблему, якщо вона означена. Кошовий якраз дипломатичне дивився у далечінь у підзорну трубу.
– Отамане, давайте спробуємо провести лотерею серед тих, кому не байдужа доля цих котячих. Я оцінюю, що отриманих грошей вистачить десь на двадцять — двадцять п'ять кілометрів. Почнеш городити від моря, там вони найчастіше виходять з свого п'ятачка, як мені сказали січовики. І сектор патрулювання для вас зменшиться.
– Так, я наказав всі металеві кибитки, з яких ми відстрілювали раніше смілодонів, перемістити на схід.
– Лотереєю займеться ця, Гелена Софія, жінка Данила, яка приїхала підлікувати дитину і буде довго у Січеславі.
