Прощай, село - Куліш Микола

Аж соромно. Третій день, як чоловік з города, з дороги ж... Та і в городі жінки нема і нікогісінько, мабуть, то нікому доглянути. А пальтишко! Бідний!.. І як ви отак живете, комуністи! Таку ж власть маєте, а... (Промочила). От і вже!.. (Захопила ще Никандрів піджак. Вийшла до Марка). Може, піджака Никандрового надінете? Він, правда, трошки гасом одгонить, а так — чистий!..

Марко. Ні, не треба! У мене свій ще добрий...

Мотрона (подала йому пальто). Ну то одягайте пальто?

Марко (поспішаючись і не дивлячись, одяг. Побачивши, що вона застебнулася, глянув полегшено й просто). Спасибі!

Мотрона одвела очі.

(Похмурнів). За гудзика! Мотрона (не дивлячись). Спасибі й вам... Марко (шорстко). Подякуєте комісію. (Пішов).

Мотрона кілька хвилин не могла навіть услід йому глянути. Так і стояла з одведеними очима, аж поки не одійшов геть. Проте взяла коробочку сірників. Спробувала, чи горять. І пішла.

1

Мовчки, суворо, то з сміхом і жартами зносили кутчани свої ікони і під доглядом Оксани складали в кучу на майдані коло

церкви.

Жінка. Було колись свято паликопи, нехай буде палиікониі (Кинула на купу ікону).

Неве дик (підійшов, подивився). Як не прийме бог гріха за жарт, то буде шелесту багато.

Оксана (по-хазяйськи рахуючи ікони). Ану ще що скажи!

Н е в е д и к (подумав). Туди його, розтуди!

Удовиця. Чи гріх, чи два, а вже не видержу!

К ил и н а Н е ч а й. Просила, молила, дай хоч чоловіка. Не дала — гори ж тепер сама! (Кинула).

2

Прийшов і втулився в натовп X р и с т а н.

Оксана. А де ж твоя, Христане?

X р и с т а н. Як колишній батрак — не маю.

Оксана. А в жінки аж п'ять?

X р и с т а н. Релігію одділено од держави, то силою не можна. Я, наприклад, сам за державу, да, а вона за релігію. То що я можу зробити? Просвіщаю. Але силою не можна. До того і малосильний ще з китайського замирення.

3

Пархімча ? жінкою. У жінки дві ікони:

— Не було, але купив спеціально. (До Оксани). Як червоний партизан, що припустився був ганебного хвоста, визиваюся тепер палити!

Оксана. З того боку. З цього я сама підпалю.

Пархімча. Гех, якби ще музики!..

Музики (озвалися — гармоніст і турецький барабан). Давно вже на своїх місцях!..

Пархімча (жінці). Пішли на той фланк!

4

Прийшов Марко.

О кс а н а. А Петро?

М а р к о. У колгоспі. Не можна ж всім... (Тихо). Іскри ж летітимуть?

Оксана (аж тепер усвідомила, що іскри летітимуть). Ти ж промову скажеш, Марку!..

Марко. Так. Починай! Хто одкриває?

О к с а н а. Я сама!.. Я сама... (До Надійки). Ти ж гляди, Надійко, коли що забуду, то... даватимеш справки... (Вилізла на стіл).

Натовп, як очерет од вітру перед бурею: шу-шу, гу-гу-гу...

5

Прийшла і в натовп убгалася Мотрона. Оточений юрбою жінок та дідів підійшов 3 ос им з якимсь біблійним костуром. Без шапки.

Оксана (побачивши Мотрону, до Надійки). І поглядай! Золота прийшла... (Хвилюючись). Товариші, ось тихо!

Натовп натиснув і стих. Жінки й дівчата перші подали думку позносити всі ікони й спалити. Жінки й дівчата з нашого кутка. Отож дозвольте нам і мітинга почати... Розпочати мітинга, от... Але спочатку я скажу, як це у нас вийшло. Ми прочитали на наших зборах книжку про релігію. Надійка прочитала, скільки-то загинуло, скільки замучено було людей через релігію. Прочитали про інквізицію. Це були такі, товариші, часи, що за одне неправильне слово в молитві попи та монахи палили на огнищах людей. Тисячі тих огнищ палало, а люди не бачили, куди їм іти і що робити — такі темні ті часи були. (Почувши гомін). Ось тихої А коли прочитали, як великого вченого Джордана... (До Надійки). Надійко! Дай справку! Надійка. Бруно.

Оксана. Джордана Бруна спалили, як Катерину... Надійко! Надійка. Шмідле.

Оксана. Шмідлову дівчинку одинадцяти років за те, що ліпила пташок і продавала, щоб на хліб заробити, за пташки задушили в башті, що ніхто й не знав, потому зашили в мішок і спалили, то всі ми перш за все плакали, жінки й дівчата... А про хлопчика, Надійко? Про бідне дитя?..

На дійка (справку). У Люцернській баштовій книзі 1659 року...

О к с а н а. У Люцернській баштовій книзі записано, як 1659 року чоловічка семи років на ім'я Катрінлік за невизнання бога задушено в башті на долівці, а потому спалено, то всі ми заплакали і питали, що ж далі нам робити?.. От ми пишемось в колгоспи, то невже ж понесемо туди ікони й релігію? Ухвалили — спалити. Але На-дійка нам далі пояснила з "Комуністичного Маніфесту", і це правда, товариші, що всієї релігії зразу не спалиш, поки живе буржуазний і кулацький клас, а ми індивідуальні. Добивати треба сучих синів до цури. У колгоспи треба йти і колгоспами, бо індивідуально не доб'єм. Індивідуальних нас кожне забере, а в колгоспах — діда лисого. Добре хазяйство, трактори, машини — уже гримить залізом вся наша радянська земля! Слово надається...

З оси м (підвівся з натовпу). Уже гримить! Гримить залізом!..

Оксана. Не тобі, а товаришеві Маркові слово! Марко. Нехай каже! Нехай!

З оси м (пророчисто). Уже гримить залізом земля, бо так було пророчено од вічного: коли не послухаєте і не будете сповняти всіх заповідей моїх, то зроблю небо над вами — як мідь, а землю вашу — як залізо. (Повторив дихавично). Зроблю небо над вами — як мідь, а землю — як залізо. То хіба не повторюється це тепер — уже земля наша залізом гримить. У "Комуністичному Маніфесті" Карло Маркс і Фрідріх Енгельс писали — параграф дванадцятий! Як буржуазія підкоряла сили природи: хе-мією, парою ударила по землі. То з неї цілі городи вийшли, залізниці й телеграф. Ніхто не міг і передчути, що такі сили в надрах людських і земних. А що з того вийшло? Війна і розруха! То не хвалітеся, не вихваляйтеся й ви! Буде небо — як мідь,— чуєте? — а земля — як залізо. І зломиться підпора ваша — хліб, бо ж пророчено далі в третій книзі Мойсеевій,— глава двадцять шоста! — пектимуть хліб ваш десятеро молодиць в одній печі, і віддаватимуть вам хліб після ваги, і ви їстимете та й rie наїдатиметесь...

Знявсь гомін, юлоси, жіночий плач:

— Правда!

— Що правда?

— Уже печуть?

— Що печуть?

— Та хліб же...

— І хліб, і нас!

— Чоловіче божий, спаси нас!

— Спаси нас!

З о с и м. Верховика ось на білому коні невидимого бачу. Він кличе нас іти за ним. На захід сонця. За синій туман. Верховика на білому коні бачу з небесною корогвою. Він кличе нас іти за ним за синій туман, на західну землю, де тихі річки, воздобні сади, солодкі меди, пахучі ладани... (7 пішов).

За ним з плачем рушили жінки, діди. Знявся спів: "Господь пастир мій, не матиму недостатку. Дав мені оселю серед лугів зелених, він веде мене до тихих потоків..." Несміливо зрушили з місця ще купки.

Пархімча (раптом). Контрреволюціє, сто-ой! І жодного видєнія! А то, як чучела, проколю і зарубаю!

Натовп спинився. Слухай дальшого оратора!

Марко (сміючись). Куди ви, чудії, ну куди? На захід до капіталістів? Там справді течуть, увесь світ там обтікають три тихії річки: золота, срібна і річка сліз. (Повторив). Річка сліз. Понад ними панські воздобні сади. Там вас приймуть — у найми! Своїх навіть нажегіуть, а вас на їх місце візьмуть, як дешевших. Оселять вас понад річкою сліз, і будете воздоблювати панські сади до синього поту, аж поки не дадуть вам попи ложки меду, не обкадять ладаном і не скажуть: "Амінь!" Ну, а ми з вами (до мітингу), мабуть, тут залишимося, га? На своїй землі! І будемо, мабуть, працювати далі, і як їм не хочеться, а на самих себе. Пророчено в Біблії (до пророка): зломиться підпора ваша—хліб, це в книзі третій Мойсеевій, а у нашого колгоспу в бухгалтерській книзі навпаки одречено: підпора збільшилась на 47,03 процента за рік, озимина вже — як жемчуг, стайня — як палац, коні — земля вгинається... То невже не доб'ємося молочних річок, воздобних садів, солодких медів, пахощів дівчатам? Чи, може, в нас не буде добрих умивальників, соціалістичних годинників, електричних ламп замість лампад, а замість ікон — таких красунь жінок, що просто ставай, і цілуй, і молися на них?..

Оксана (не видержала). Підпалюй!

Пархімча. Огонь!

Підпалили. Запалало. Зачервонів на дзвіниці хрест. Заблистіли людські очі тайним острахом і радістю. Тиша. Тільки тріскотнява сухого дерева. І раптом голосний дихавичний голос. Оглянулися.

Зосим (підвівши вгору руці). Огонь вічного! Небесний огонь! Бачу небесний огонь! Мотрона прослизнула л о Марка і підпалила. Спалахнуло пальто.

Н а д і й к а. Товаришу Марко! Горите!.. Скиньте пальто! (Учепилась за рукав).

Марко, відчувши на собі огонь, одним рухом скинув пальто з плечей. Надійка стягла і кинула геть.

Оксана. Хтось підпалив? Надійка. Мотрона!

Марко. Ну от... як... твориться чудо. Одне кричить, показує на небо, а друге — підпалює. (До Оксани). Закінчуйте мітинга, Оксано, тепер уже я думаю, ясгіо всім... (Зліз з столу, до Надійки). Таки трошки спікся!

Надійка. Де?

Марко. На ґудзикові.

Оксана (вилізла на стіл). Бачите тепер, товариші, як у нашій темряві чужий клас ховається і що він виробляє? Пече?

Н е в е д и к (розстроєний). А не печи хоч ти! Оксана. Ану ще що скажи! Н е в е д и к. Не дряпай, стара.

О к с а н а. Я не нова. Уже за шістдесят, та у мене мислі нові, діду! Новими думками цвіту. А як нові думки цвітуть, то й тіло молодшає. Хочеш — затанцюю? Ще й вийду заміж за тебе!.. (До музик). Ось заграйте мені! Метелиці! Я покажу при іконах дідові, яка я стара!

Музики заграли. То Оксана, взявшись в боки, підпливла до діда:

Ой надворі метелиця,

Чом старий не жениться... (Поманила). Ну ж? Ну?

Неве дик (крекнув). Гех!.. Таки справді туди його, розтуди! (Гупнув ногою, другою і таки пішов).

Женитися не пора,

Ще дівчина молода...

VI

1

Рано-вранці край села виряджались в дорогу дві партії люду: одна під проводом Марка виселялася на новий колгосп, другу, невеличку, де стояли Зосим, Ільченко, Мотрона, виселяли за межі УРСР.

2

Баба Оксана заскочила ще раз до Василии и. Край столу сидів, заклякнувши, Никандер. У вікно дивився X р и с т а н.

Оксана (до Василини за піч). Виряджаємось у дорогу на новий колгосп "Червоне колосся". Може, підеш з нами, Василино? За сином і внуком? І я з ними. Колись же дівували разом, то ходімо, сестро, і тепер разом за дітьми і внуками. А який там степ високий та веселий! І вмерти ясно буде, не то що тут, у цім яру, де все запало і старим порохом припало...