Прощай, село - Куліш Микола

Ну?

Василина у відповідь засвітила мовчки свічку, лягла з нею під ікону і руки склала, як на смерть.

3

Оксана вийшла з хати. Поминула першу партію. Голова сільради дочитував приговора:

— ...Загальні збори одинадцятого лютого тисяча дев'ятсот тридцятого року ухвалили: Зосима Закутного, Івана й Мотрону Ільченок як класових наших ворогів вигнати од нас навіки і просити уряд виселити за межі УРСР... (Махнув рукою конвоїрам, щоб вели).

Марко (до Надійки). А Дмитрик?

Надійка. За батьком не йде, та й до нас ще не підходить. Усе сторониться.

Ільченко (одвернувся). Прощай, село!

З о с и м. То можна нам взяти хоч жменьку землі?.. На спомин?

Роман (виступивши). Ні, ти вже краще візьми з собою оцей камінь, що його звелів закопати на межі!.. Зосим одвернувся.

(Кинув камінь. Обернувся до села). Прощай, село!

Килина Нечай (до Оксани). А ви, бабо Оксано, й не обернетесь?

Оксана. Чого я там не бачила? Своїх злиднів, темних літ чи щербатого села?

Н е в е д и к (обернувся). Туди його, розтуди!

Десь попереду розлігся голос Пархімчі:

— Колоно, слуша-ай! Прямо на колгосп, равнєніє налево — руша-ай!

Вибухла музика. Зарипіли вози. Завіса