На кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван
Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо долі кругом вас.
Горпину садовлять на стільчику.
В с і сідають кругом неї.
Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собі сідає.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корніївно, наше сонце, а ми ваші ясні зорі.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякі зорі. Ясні зорі, та не всі..
В с і. Ви, імениннице, наше ясне сонце, а ми ваші зорі.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч місяцем.
В с і. Вам на небі нема місця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руці). Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с і (співають).
І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари мені порося,
Звари мені порося, щоб і юшка була!
І юшечка, і петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропію до себе й цілує її.) Спасибі вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хліба-солі. Поки жива на світі, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирі.
М е р о п і я. Помоліться, Горпино Корніївно, за мене, грішницю; вже ж я сьогодня нагрішила, так нагрішила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить мені отець Модестій.
Г о с т р о х в о с т и й. І за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрішив, так нагрішив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й хто там прощає.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядіть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубіть, та скубіть добре,— бо є за віщо поскубти. Патли добрі.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони мені щастя-долі, коли не прийшли покуштувати моєї хліба-солі. Ой господи! Ота мені Євфросинка... Та що й казати... коли вона мені небога. Гріх мені осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п і я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер світ настав: брат встає на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога Євфросинка на рідну тітку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.
В с і. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона мені не небога, а я їй не тітка однині й довіку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с і. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. І треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годі.
Г о р п и н а. То й я на неї пху!
В с і. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселі! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Є і в мене, признатись, така родичка, та... не хочеться тільки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с і. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стіни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Візьми кочергу та повигонь стіни з хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вікно камінь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодієві шапка горить. Що ж робити, коли ваш рід такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з місця.)
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чіпляйся, Орино, бо й скажу. Так і крикну на всю хату. (Встає з місця.)
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, і на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твій рід отут мені сидить у печінках. То ваше кодло! Такі ви всі., не тільки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с і. такі? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. І твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хіба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матір били жиди на улиці патинками по морді. Твоя мати в острозі сиділа.
Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейниці), Мою матір жиди били патинками? Моя мати в острозі сиділа? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрі! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сиділа в острозі? (Підходить до кожної міщанки й питає.) Ти бачила, як сиділа моя мати в острозі?
М і щ а н к а. Ні.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другої міщанки). А ти докажеш?
М і щ а н к а. Ні!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти докажеш?
М і щ а н к а. Ні, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини). А ви докажете?
Г о р п и н а. Ні, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питає усіх і обертається до бублейниці з кулаками). Що ж ти мені кажеш, що моя мати сиділа в острозі, коли ніхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матір і всю нашу рідню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь і божусь, падаю на коліна до братської богородиці (падає на коліна), що твоя мати сиділа в острозі, що твою матір били жиди патинками по морді.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на коліна (стає на коліна), присягаюсь і божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матір. Брешеш, брешеш, брешеш, сибірна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати і приводить к а т е р и н щ и к а.
Катеринка грає й перебиває лайку.
В с і. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпині Корніївні веселіші були іменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с і. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселіше, ніж лаятись. Розступіться, куми мої милі! Горпина Корніївна гуляє.
В с і розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другій кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки). Дайте місце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
М а г д а л и н а (підіймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомій!
М е р о п і я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестій!
В танець виступають декотрі м і щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в одній сорочці садить гопака.
Завіса падає.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Світлиця Рябкова.
С и д і р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позіхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечір.
ВИХІД 1
С и д і р С в и р и д о в и ч і Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
С и д і р С в и р и д о в и ч (позіхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позіхаю?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (позіхає й хрестить рота). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою!
С и д і р С в и р и д о в и ч (позіхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи не роздерся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (позіхає й хрестить рота). Пху! Не позіхай-бо, бо й я рот собі роздеру.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Оце, не позіхай та не позіхай, бо й вона позіхає!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись... що й...
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ати думаєш, що мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вершу... З которого це часу стала верша з мого рота?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та хіба ж вже й не час! Що то ті жінки за мудрий народ! До смерті збирала б губи на оборочку.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горілки.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Про мене, пий чай, тільки не пий горілки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити мені хочеться; здається — їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигів, чи солоних огірків? Як тобі здається?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. А як же мені про те знати? Хіба в мене твій рот?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солоні огірки?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я б їла хвиги.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигів схотілось, наче малій дитині.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Чи то ж мені? Та то ж тобі!
ВИХІД 2
Т і с а м і й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбігає з кошиком). Добривечір вам, Сидоре Свиридовичу, і вам, Євдокіє Корніївно! Як же вам можна не бути на іменинах у Горпини Корніївни!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Як же піти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечері, то можна б і без шапки, а то вдень.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пішли, бо чогось послабли усі.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справді у нас роти послабли: й самі не розберуть, чого хотять. (Позіхає.) Ой, це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й мені таке торік після іменин Горпини Корніївни. Цілий день так позіхала, що мусила кликати шептуху.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Сідайте ж та розкажіть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обіді пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забігла до вас по дорозі. Там був і Гострохвостий: таки добре витрусив кишені на горілку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навіки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сіртука й жилетку скинув, так вибивав тропака.
