На кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван
(тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей і вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без міри високо. (Тихо.) Євфросина , одна Євфросина достойна бути моєю жінкою; Євфросина, а більше ніхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квітка, а не дівчина! Коли б з нею хоч побалакати на самоті, хоч зблизька надивитись на ті пишні очі! Треба її десь підстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий і стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вічі туману.
Завіса падає.
ДІЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилівка і Старогородська. На Кисилівці сидить подольський х о р шевців, на другій горі сидять старогородські ш е в ц і і співають.
Вечір. Місяць високо на небі.
ВИХІД 1
Подольський і старогородський х о р м і щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (співає).
Не щебечи, соловейку,
На зорі раненько.
Не щебечи, малесенький,
Під вікном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати і починає на половині куплета, як перший хор ще не скінчує).
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно співаєш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гніздечко маєш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голосніше, аж дереться).
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось мені в світі
Весело співати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голосніше).
Мені пугач знадобився;
Стогне, не співає...
Нехай стогне, нехай стогне
І смерть возвіщає.
г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращі; а в вас баси, як побиті горшки.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращі баси!
г о л о с з 1-го х о р у. Брешіть самі, старогородські шевці. В нас на Подолі у коров кращі баси, ніж у вас.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевці! Між нами нема ні однісінького шевця. Ви самі шевці!
г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старі циганські решета. У флоровських черниць багато кращі баси, ніж у вас!
г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови співають такими басами, як ви, кожум'яцькі шевці.
г о л о с з 1-го х о р у. Бий їх, старогородсь-ких шевців! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб і не наближались до нас. (Збігають з гори і нападають. Б'ються і пхаються. 2-й хор розбігається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових віників.
г о л о с з 1-го х о р у. Повтікали старогородські шевці, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобі один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращі. Та в нас баси такі, що і в семінарії таких не знайдеш!
2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семінарський, чи братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семінарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архієрейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семінарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме віри, тому в спині діри!
3-й г о л о с. В семінарськім хорі сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)... гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)... рррр... гурррр! аж хори дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумніший в Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семінарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академіст.
3-й ш в е ц ь . А я кажу університант.
В с і до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий його!
3-й ш в е ц ь. Ба справді університант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академіст.
2-й ш в е ц ь. Ба ні; найрозумніший семінарист: семінариста ніхто на словах не переможе. І баси найкращі в семінарії.
1-й ш в е ц ь . Семінарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семінарист найрозумніший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобі за те! (Дає стусана.)
2-й ш в е ц ь Ось тобі здачі!
4-й ш в е ц ь . А хто між нашими найрозумніший?
В с і. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це нічого й голову ламати. Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й.! Він знається з семінарськими і митрополичими басами. Він найрозумніший на всі. Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то ніхто нічого не второпає.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить і проходжується на сцені.
В с і. (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумніший: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
ВИХІД 2
Т і с а м і і Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семінарист, бо в семінаристів найкращі баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь . Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, які рябі штани! Як зветься ця матерія?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физічеської матерії, а штани з матерії моральної.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерія! Ряба-ряба, як зозуля. Як мені хазяїн дасть гроші, то собі пошию физічеський сіртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собі пошив такі самі моральні штани, як у Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччі баси.
В с і. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходіть до нас: про щось маємо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с і. У якому х о рі тепер найкращі баси?
1-й ш в е ц ь . Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й ні.
3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семінарському найкращі баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снаділи, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчі баси в семінарії. Там один Орест стане за десять братських басів.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно він був у гостях в мого хазяїна і так співав, що наш хазяїн трохи не здурів, аж на стіну ліз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у міщанському хорі. У Йоньки Шелихвіста така басюра, що ні одна бочка з ним не справиться.
В с і. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдіть до нас співати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так і полечу оце на гору людям на сміх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, підождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дівчата ходять по воду, сюди виходять пісень послухати. Коли б вдалося хоч натішитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тоді годі тобі, Свириде Йвановичу, до дівчат липнути! Євфроси-на, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж ті пазури в золоті! А тут доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так і посипляться карбованці. Тоді я позакидаю свої бритви ік чортовому батькові через голову в Дніпро та й буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядіти, хоч подивитись! (Ходить взад і вперед.)
Х о р (співає).
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що мені горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цім камені,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпіти велику муку,
А чи не скаже: дай мені руку!
ВИХІД 3
Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й і О л е н к а.
Через сцену переходять дівчата з відрами; деякі зостаються й слухають х о р, балакаючи.
З гори сходять кілька хлопців і пристають до їх. О л е н к а виходить з відрами і стає.
О л е н к а. Як гарно співають хлопці! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тією біганиною нема мені цілісінький день просвітку. Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горі та співає? Боже мій милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що він на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядівши Оленку). Вона йде з відрами! Вона! (Підходить.) Добривечір вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється і подає руку.)
О л е н к а (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давіть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мій! Серце моє трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу. (Хоче взяти відра.)
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли відра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нічого; тут ніхто не бачить. Для вас я готовий не тільки що відра нести, для вас я переніс би усю криницю до вашої хати.
О л е н к а (спокійно). Не треба мені вашої помочі. Донесу й сама, як здужатиму...
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий ціле Дніпро перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесіть для своєї Євфросини. Таких помагачів мені не треба. (Одходить з відрами.}
Г о с т р о х в о с т и й. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали...
О л е н к а. Я нічого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдіть собі до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бідної, не зачіпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Ті всі баришні не варті однієї вашої брови. Ви найкраща панна на всі Кожум'яки. Вам нема тут рівні на цілий Київ.
О л е н к а. Яка я панна! От Є в ф р о с и н а , то панна: вона убирається в шовкові сукні; їй мати купила золоті сережки; в неї на голові півпуда кіс. Ото так панна! Ви з мене смієтесь. Йдіть собі до Євфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, які ви гарні, яке у вас гарне личко, які очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам ніхто не казав в вічі, що ви гарні?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. І хто вам наговорив оце? Божусь вам і присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю і більше нікого не буду любити!
О л е н к а (тихо). Боже мій! А що, як він правду каже? Я аж умліваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла віри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вірите?
О л е н к а мовчить і задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?
О л е н к а думає.
Нехай мене кожум'яцькі собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дійшов, щоб моя цилюрня згоріла цієї ночі, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вірите?
О л е н к а (тихо до себе).
