Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Переклади - Черемшина Марко

Переклади - Черемшина Марко

Читаємо онлайн Переклади - Черемшина Марко
багато загаченої води у ярі між двома скалами, і вода отік здулася, розсердилася і вдарила насамперед о таму, відтак о береги, а відтак отік погадкувала та й помаленьку, помаленьку зовсім помаленьку обернулася горі.

Виринув також місяць і розпустив свій срібний волос у Ба- гівцевім дзеркалі.

Вітер звівається і зумівається, хоче згори погладити воду, а тим часом її геть збурив. А тоді і верби, і трави, і ліщина схиляють ’д собі голови і перешіптуються:

- Багівець обернувся ’д го́рі.

 

 

ПОГАНИН ФІЛЬЧЮК

 

 

І в Чолті, і в Майорнокові, і в Бодокові розійшлася дурна чутка, що старий Фільчюк ніколи не мав у себе справедливої бунди, а тільки мав її на язиці, бо все про неї говорить, усе нею гордиться та хвалиться.

А таки та чутка несправедлива, бо він же мав бунду. Старші газди з Гозони (старий Фільчюк зайшов до нас з лівого берега Багівця) ще таки дуже добре пригадують собі її. Була вона довга, жовтава, з чорним смушком на ковнірі, що кінчився ягнячими лапками і срібними чапрагами.

У долішніх клинах вишивані квітки, за ними черлені пташки, а на попереці містечко Мішкольц із домами й вежами та й когутом, що бив крильми на кальвінській церкві. То була раз бунда, бо й сукно красне і робота ще краща. Відразу було видко, що кушнір не жалував ні сукна, ні труду. Та й не гадайте, що робив її простий газонський кушнір,- ей де ж би він то удав,- то робив найперший майстер із самого Мішкольца. Та бунда досягала землі навіть тоді, коли Фільчюк підносив лікті догори, бо то була така бунда, що її руський цар наретельно міг убирати.

Але най вона буде ще краща, най Іван Фільчюк із-за неї ще більше гонорується, то все-таки й вона постарілася так само, як коротенька бекеша того нотаревого сина, що вчиться права. Десь ті уставки пооблізали, десь її підшивка повалилася, десь міль і підшивку перегризла, і ковнір подірявила.

Та Фільчюк не добачав того дознаки, як той чоловік, що з великої люби не видить, як на тварі його дорогої жінки щезають рожі, які він сам пообривав.

Він усе ще тою бундою гонорувався і вішав її на мальованім клинку так, аби все її мати перед очима, коли сидів на шевському стільчику при своєму прави́лі.

Та лиш не гадайте собі, що він весь час робив шевство. Ой ні, він уже таки май-май не похочував роботи, а коли кому прем зробив чоботи, то так, гейби з ласки. Та ще й через те газди не несли йому роботу, що, бувало, й покрикував на людей: «Мой, хло’, а тобі нащо черевиків? Ти, хло’, не ходив би босий?»

Отже, то був сукритий і примхуватий чоловік, що нікого й нічого в світі не любив, лише свою бунду.

Послухайте, як погано обійшовся він із своєю одиначкою Теклюсею. Та й що таке вона провинила? Аді, старий наважився її віддати за лисого мельника з Чолти, ніби щось таке, гейби хотів васильок суміш із кропивою посадити. Тож не дивота, що дівчина журилася, серце своє їла, головоньку свою сушила, а ніженьками зблудила та й з молодим комісариком із села утекла.

То був великий блуд, але воно ще молоденьке та й дурненьке. Ну, за то весь світ міг на неї кидати камінням, але не рідний дєдя.

А тут рідний дєдя: «бій» за «бій»! Що не лютиться, що не казиться!

А коли раз Теклюся забанувала за дєдем і прийшла ’д хаті та й кинулася йому до ніг, аби їй простив її гріх, то він відвернувся і сказав, що її навіть знати не хоче і що до хати не навернеться, доки вона не піде собі геть, а по тім слові здоймив з клинка бунду і вийшов з хати.

Відтоді Теклюся вже не вакається приходити до дєді в гості. І відтоді вже лиш раз виділа свого дєдю, коли переїжджала з комісаром через село. Фільчюк ішов тоді до корчми, а вона з брички напроти нього кликала: «Дєдику мій рідний, дєдику!»

Старий здоймав шапку та й подивився, але мовчки відвернувся убік, гейби мав камінь намість серця.

Всі майорноківці, що за ділом бували у комісара, не могли наоповідатися, в якім добрі живе Теклюся, гей яка велика пані.

Та й вже навчилася і панувати, і честь собі стелити. Через неї майорноківці у комісара передні перед усіма селами. І ще розповідали люди старому, що вона потайки казала йому переказати, аби приїхав до неї у гості, а вона пришле за ним бричку, та й ме він сидіти на шовковій подушці, та й ме пити зелене вино і вдень, і вночі, та й буде із-за неї мати честь і славу, бо сам комісар подасть йому руку.

Але старий не хотів про се й чути. А все ж сей твердий старець міг і собі долю поправити, і цілому селу щастя нагорнути.

Бо ті Майорноківці - то, межи нами кажучи,- послідне село на всі гори: що люди бідні, що улиці грузькі, що мости пусті, а канцелярію громадську навіть ще не зачали класти!

Та воно правда, що ні один ще високий пан не мав досі в Майорноківцях своєї любаски, та й тому пани за улиці не дбали.

Наприклад, у Чолті то дорога понад Багівець, як підлога, рівненька. А то заслуга красавиці Єлени Бітрюкової.

Бо так воно в світі водиться, що одно личко красної молодички може ціле село закрасити.

Та Майорноків не мав у бога того щастя. Комітатовий геометр, що робив мапи з цілого комітату, опустив на мапі се пусте село. Кажуть, комітатові пани давали сусідньому комітатові Гонтові сто вісімдесят левів, аби приймав до свого комітату Майорноків, але комітат Гонт не хотів приймить і за триста левів, бо боявся брати на себе стид і ганьбу за те нехарне село.

Але коли б Фільчюк лишень писнув, то й село дістало б улицю та ще й камінну, і всі майорноківці були би щасливі.

Що ж, коли він відтрутив набік комісарську ласку, хоч коло нього бідно діється, а навіть кажуть, що бунду у корчмі отік заложив.

У тім часі стала раптом почта приносити йому

Відгуки про книгу Переклади - Черемшина Марко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: