Тихий Дін - Михайло Шолохов

Штокмана повели до управи. Йшов він попереду стійко-вого, серединою вулиці, заклавши руки за борт старенького сурдута, другою помахував, наче стряхуючи прилиплу до пальців грязь; інші йшли попід тинами, стежкою змере-женою соняшними плямами. Слідчий так само наступав на них черевиками, позелененими лободою, тільки кашкета не в руці ніс, а міцно насунув на бліді хрящі вух.

Допитували Штокмана останнього. В передпокої тіснились під охороною стійкового вже допитані Іван Олексійович, що не встиг вимити замащені мазутом руки, Давидко, що винувато посміхався, 'Валет, в накинутому наопашки піджаку, й Кошовий Михайло..

Слідчий, риючись в рожевій папці, спитав у Штокмана, що стояв по той бік столу:

— Чому ви затаїли, коли я вас допитував з приводу вбивства на млині, що ви член РСДРП?

Штокман мовчки дивився понад голову слідчого.

— Це доведено. Ви за свою роботу дістанете належне,— під'юджений мовчанкою, кидав слідчий.

— Прошу вас починати допит,—нудьгувато кинув Штокман і, косячись на вільний стілець, попросив дозволу СІСТИ. Слідчий промовчав; шелестячи папером, глянув з-під лоба на Штокмана, що спокійно сідав.

— Коли ви сюди прибули?

— Торік.

— З доручення своєї організації?

— Без ніяких доручень.

— 3 якого часу ви член вашої партії?

— Про що мова?

— Я питаю. — слідчий підкреслив "я", член РСДРП/

з якого часу ви

— Я гадаю, що...

— Мені аж ніяк не цікаво знати, що ви гадаєте. Відповідайте на запитання. Відмагання ні до чого, воно навіть шкодить, — слідчий відокремив одного папірця і притис його до столу вказівцем. — Ось довідка з Ростова, що стверджує вашу належність до зазначеної партії.

Штокман зведеними вкупу очима майнув по біленькому клаптику, на хвилину затримав на ньому погляд і, погладжуючи руками коліно, твердо, відповів:

— З 1907 року.

— Так. Ви заперечуєте те, що вас прислала сюди ваша партія?

— Так.

— В такому разі чого ви сюди приїхали?

— Тут була потреба в слюсарській роботі.

— Чому ви вибрали саме цей район?

— З цієї ж причини.

— Маєте ви, чи мали за цей час зв'язок з вашою організацією?

— Ні.

— Чи знають вони, що ви поїхали сюди?

— Напевне.

Слідчий гострив перлямутровим цизориком олівця, тор-бучив губи, не дивився на Штокмана.

— Чи листуєтесь ви з кимнебудь із своїх?

— Ні.

— А той лист, якого було знайдено під час трусу?

— Це лист товариша, що немає, надісь, жодного відношення до будь-якої революційної організації.

— Чи діставали ви будь-які директиви з Ростова?

— Ні.

— Для чого збирались у вас робітники млина?

Штокман знизав плечима, ніби дивуючись безглуздому

питанню.

— Просто збирались зимовими вечорами... Просто час коротали. Гуляли в карти...

— Читали заборонені законом книжки,—підказав слідчий.

— Ні. Всі вони малописьменні.

— Однак машиніст млина та й інші цього факту не заперечують.

— Це неправда.

— Мені здається, ви просто не маєте елементарного поняття...

Штокман в цьому місці посміхнувся, і слідчий, гублячи розмовну нитку, закінчив із стриманою злобою: — просто не маєте здорового глузду. Ви, відпираючись, шкодите самому собі. Цілком зрозуміло, що вас послала сюди ваша партія, щоб провадити розкладницьку роботу серед козаків, щоб вирвати їх з рук уряду. Я не розумію, до чого тут гра в темну? Однаково, це не може зменшити вашої провини...

— Це ваші домисли. Дозвольте закурити? Дякую. Це домисли, при тому ні на чому не обґрунтовані.

— Дозвольте, читали ви робітникам, що відвідували вас,

оцю-о книжку? — Слідчий поклав долоню на невеличку книжечку, прикриваючи назву. Вгорі чорний на білому вуг-лився напис: "Плеханов". >

— Ми читали вірші, — зідхнув Штокман і затягнувся цигаркою, міцно стискаючи проміж пальців кістяний з кільцями мундштук.

Другого дня кволим і похмурим'ранком виїхав з хутора запряжений парою поштовий тарантас. В задку, кутаючи бороду в засмальцьований куций комір пальта, сидів, дрі--маючи, Штокман. По боках його тискались озброєні ша-блялйі стійкові. Один з них, рябий і кучерявий, міцно стискав лікоть Штокмана вузлуватими брудними