Тихий Дін - Михайло Шолохов

— З турками, за море. Море ніяк не поділять.

— І чого там мудрого? Розбили> на ділянки, от як ми траву, і діли!

Розмова замазувалася жартом, і старі розходились.

Чекала на людей бистроплинна на луках косовиця, доцвітала за Доном трава, —не під пару степовій,— квола й без духу. Одна земля,'а соки різні тягне зілля: за горбком на степу кляклий чорнозем, що хрящ, табун майне — сліду від попитів не побачиш; тверда земля, і росте по ній трава буйна, духовита, коневі по черево; а над Доном і за Доном мочли-вий пухкий ґрунт жене трави безрадісні й нікудишні, гидує нею й худоба бува.

Клепали коси по хуторі, вистругували граблища. Баби кваси готували косарям на потіху, а тут сталася пригода, що сколихнула хутір від краю до краю: приїхав становий із слідчим і з чорнозубим плюгавеньким офіцером в формі досі невиданій; викликали отамана, зігнали понятих та й попростували до Ликёрки зизуватої.

Слідчий ніс у руці парусиновий кашкет з форменним значком. Ішли понад тинами, лівим боком вулиці, на стежці лежали соняшні плями, і слідчий, наступаючи на них запорошеними черевиками, розпитував отамана, що по-півнячому забігав наперед.

— Приїжджий Штокман вдома?

— Так точно, ваше благородіє.

— Чим він займається?

— Звісно, майструє... Стругає собі.

— Нічого не помічав за ним?

— Ні.

. Пристав на ході давив пальцями .прищ між бровами; відсапувався, пріючи в сукняному мундирі. Чорнозубий офіцерик колупав у зубах соломинкою, брижив зм'яклі червонясті згорбки очей.

— Хто в нього буває? — допитувався слідчий, відводячи

рукою отамана, що забігав наперед. :

— Бувають, так тошно. Часом у карти гуляють.

— Хто ж?

— З млина більш, робітники.

— А хто саме?

— Машиніст, вагар, вальцівник-Давидко і дехто з наших козаків учащає.

Слідчий' зупинився, чекаючи відсталого офіцера, кашкетом витер піт на переніссі. Він щось сказав офіцерові, крутячи в пальцях ґудзика його мундира і кивнув отаманові пальцем. Той підбіг навшпиньках, стримуючи подих. На шиї його здулись і тремтіли переплутані жили.

— Візьми двох стійкових ї піди їх заарештуй. Жени до управи, а ми зараз прийдемо. Зрозуміло?

Отаман витягнувся, звисаючи верхньою частиною тулуба так, що на стоячий комір мундира синім шнурком упала найбільша жила, і, микнувши, подався назад.

Штокман в спідній сорочці, розстібнутій коло коміра, си--дів спиною до дверей, випилюючи ручною пилкою на фанерці покручений візерунок. Він глянув "на слідчого і тих, що входили за ним, придавлюючи долонею пилку, закусив нижню втягнуту губу.

— Потрудіться встати. Вас заарештовано.

— В чому справа? 7

— Ви дві кімнати займаєте?

— Так.

— Ми у вас зробимо трус. —.Офіцер зачепившись остро-їом за килим коло порогу, пройшов до столика і, мружачись, узяв першу книжку.

— Дозвольте ключі від цієї скрині.

— Чим я зобов'язаний, пане слідчий?..

— Ми встигнемо з вами поговорити.

— Понятий, ану!

З другої кімнати виглянула дружина Штокмана, залишивши незачинені двері. Слідчий, за ним писар, пройшли туди.

— Це що таке? — тихо спитав офіцер, держачи на відльоті книжку в жовтих палітурках.

— Книжка, — знизав плечима Штокман.

— Дотепи прибережи до слушнішого випадку. Я тебе попрошу відповідати на запитання іншим порядком.

Штокман притулився до грубки, тамуючи криву посмішку. Пристав заглянув офіцерові через плече і перевів очі на Штокмана.

— Вивчаєте?

— Цікавлюся, — сухо відповів Штокман, маленьким гребінцем розділивши бороду на дві рівні половині.

— Та-а-ак-с.

Офіцер перегорнув сторінки і кинув книжку на стіл. Вік швиденько проглянув другу; відклав її набік і, прочитавши обгортку третьої, повернувся до Штокмана обличчям.

— Де в тебе ще переховується подібна література? Щтокмац примружив ліве*око, раче націляючись.

—. Все, що є, тут.

— Брешеш! — чітко кинув офіцер, помахуючи книжкою.

— Я вимагаю...

— Шукайте!

Пристав, придержуючи рукою шаблю, підійшов до скрині, де рився в білизні і одежі рябуватий, очевидно наляканий тим, що відбувається, козак-стійковий.

— Я вимагаю поводитись ввічливо, — договорив Штокман, націляючись примруженим оком офіцерові в перенісся.

— Помовчіть, голубе.

На половині, яку займав Штокман з дружиною, перерили все, що можна було перерити. Шукали і в майстерні. Пильний пристав навіть стіни вистукав зігнутим пальцем. '